Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Але довго бухтіти не довелося. Схоже, ми прямували туди, де, як розповідала Лорі, зустрічаються Адран із дружками. Спустилися на кілька поверхів, пройшли досить довгою критою галереєю.

«А Дрон же живе у вежі, – раптом дійшло до мене. – І вона, – я заплющила очі, пригадуючи палац, – по-моєму, тут лише одна!»

Цікаво, чи його туди вигнали, чи сам відвоював?

Я покосилася на красеня, знову чимось роздратованого... Ну гаразд, кимось. І вирішила нічого не питати зараз.

В галереї було якось підозріло пусто. Я ступила до вікна, визирнувши мимохідь. Ми знаходилися дуже високо, і, здається, переходили з крила в крило.

– Кішко, – поквапив Дрон, і я додала кроку.

– А де всі поділися?

– Готуються.

– А ти чому не готуєшся?

– У хлопців традиція збиратися напередодні повні.

– Знаю я ваші традиції, – буркнула я.

Ми вийшли з галереї до невеликого холу, звідки вели кілька високих дерев'яних дверей. Біля однієї з них стояла роздягнена собака і схлипувала. Перш ніж я впізнала її, вона кинулася до нас:

– Адране!

– Славо? Ти що тут робиш?

– Будь ласка! – дівчина затремтіла, розмазуючи сльози по щоках. – Вони вигнали мене! Будь ласка, візьми мене!

– Звісно, вигнали! – Адран різко потягнув носом повітря. – У тебе ж овуляція, дитину захотіла?

Я принюхалася, дійсно, Слава пахла інакше, ніж я запам'ятала. Теоретично коти також це чують, але на березневих гуляннях всім зазвичай не до того. А ці дивись-но, які принципові!

– Дроне... я не можу більше... будь ласка... – дівчина почала чіплятися за нього, намагаючись чи то сповзти, чи то повиснути.

– Та ти не в собі! – рикнув пес, злегка струсивши її. – Йди напийся ліків та спи!

– Куди йти... – пробурмотіла вона.

– До служниць!

Дрон схопив її за лікоть і потяг до однієї з дверей.

– Стій тут! – кинув мені. Потім раптом зупинився, обернувся: – Ні. Давай зі мною.

Я з радістю потопала за ним, стояти однієї в черговому вбранні, що викликало виключно однозначні асоціації, не хотілося абсолютно! І я була рада, що йому не хотілося того ж.

Дрон вивів нас, як з'ясувалося, на сходи. Зрадів, виявивши там хлопця, який кудись поспішав.

– Ти! – тицьнув у нього пальцем.

– Так, пане, – гикнув бідолаха, зупинившись і трохи схилившись.

– Відведи її до служниць, нехай десь розмістять і дадуть щось перехворіти тічку, – Дрон вручив йому ридаючу собаку.

Я тихенько фиркнула. Щойно була «овуляція», а вже «тічка». І чого, цікаво, випендрюється?

– Так, пане, – хлопець чи то облизнувся, чи то знову гикнув.

– Доповіси! – грізно додав Адран.

Песик часто закивав, запевняючи, що все виконає, і повів Славу, що мляво підвивала, вниз.

– Впевнений, що доведе? А не... гм... використовує за призначенням, – поцікавилася тихо я, прислухаючись, як унизу стихають кроки.

– Доведе, – озвався Дрон твердо. – Мене тут бояться. Поки що. Ідемо.

– Ммм...

– Ну що там?

– Це там що? – я вказала рукою у бік холу. – До чого готуватись?

– Хлопці розважаються.

– Вони весь час розважаються, – пробурчала я.

Всередині вже майже звично боролися два почуття: одне хотіло бігти без оглядки, друге жадало нової порції насолоди.

– Твоя справа розважати.

– Нічого подібного, не моя вона.

– Кішко, ти чого це вирішила повередувати? – ступив до мене пес.

– Бо я тебе не розумію!

– А тобі й не треба.

– І чого ти хочеш, теж не розумію! То роздягаєш мене на очах у всіх, то психуєш, коли вони дивляться чи хочуть більшого!

– Досить балачок, мене вже чекають.

– Твій друже?

– А тобі що до нього? – очі Адрана звузилися.

– Чи не до нього кішки збігали від тебе, чи не тому ти так розлютився в кафе? – на якусь шалену мить мені привиділося, що небажання мною ділитися змусить Дрона відмовитися від чергових ігрищ.

– Кішко! – наступив на мене пес, я зробила крок назад і виявилася притиснутою до стіни.

– Знову припруться твої брати, знову з'ясовуватимете, хто крутіший? Навіщо мене туди тягти, хіба хтось ще не встиг розглянути твою «слухняну» кішку в усіх подробицях?

Кілька миттєвостей він дивився на мене – я навіть вирішила, що передумає і відправить до себе! Але, схоже, зробила лише гірше. Погляд Адрана заледенішав, пес підштовхнув мене до дверей:

– Ти робитимеш те, що я скажу. І не забувай, що тебе чекає у разі непослуху. Вперед!