Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

За півгодини двоє чоловіків підняли шар землі, який виявився замаскованим люком і пішли вниз. Третій же залишився зверху, швидше за все, як черговий. Але довго він не пробув.

Через десять хвилин кришка люка знову піднялася, і звідти вилізли вже два знайомі мені нітірі, але вони тягли ще одного. На зображенні з наручного комп'ютера видно уривчасте і нерівне дихання. Той нітірі, що весь цей час сидів біля вогнища, зняв з пояса якусь брязкальце та повісив на несвідомого товариша. Воне спочатку замерехтіло рожевим кольором, але через пару секунд змінила мерехтіння на салатний. Чоловік щось сказав двом іншим, після чого вони поклали четвертого біля колод, а самі знову спустилися під землю, витягнувши звідти кілька великих сумок. Одягнувши сумки, трійця загасила багаття і всі смолоскипи, крім одного, який вирішили використати як джерело світла, і вирушили геть із галявини.

Порівнявши напрямок їх руху з картою, яку я скопіював, виходило, що вони йдуть до річки. Там дивна відмітка у вигляді труби, і що вона означає, я не знав. Іти за ними не наважився. Відстань згідно з картою більше п'ятнадцяти кілометрів. Натомість, зачекавши годину, сам пробрався на галявину і насамперед перевірив стан нітірі, що лежить біля загасеного вогнища. Медичний діагност показав, що життєвої енергії в ньому залишилося мало, і якщо нічого не зміниться, то через сім-вісім годин він перетвориться на труп. І знову обстеживши його тіло при світлі ліхтарика, я не виявив жодних травм та ран, лише білий наліт у ділянці губ.

Чесно кажучи, це тіло пасувало чудово для нашого задуму. Взагалі, я міг, швидше за все, продовжити життя цього нітірі. Але я мав вибір: або допомогти моїм друзям, які допомогли вибратися з мертвого світу, або врятувати цього невідомого мені нітірі. Вибір відверто неприємний, але його товариш сьогодні мене підстрелив. Саме це й схилило мою і так майже померлу совість до того, щоб не лікувати цього нітірі, а використовувати для вселення Марло.

Звідси по прямій до планетохода одинадцять кілометрів, а отже, я зможу дотягнути його до того, як він помре. Далі залишиться лише підтримувати у ньому життя доти, як у накопичувачі накопичиться достатньо мани для ритуалу. І краще поспішити. З собою у мене немає артефактів, які мають лікувальний ефект. А ось у планетоході я зможу створити артефакт малого зцілення. Схема артефакту в комп'ютері верстата була і навіть складено проект, але так як мені не підходить універсальний артефакт малого лікування через особливості мутації організму, я і не поспішав його створювати. До могу приходу артефакт  вже буде вирізаний на черговому болті. Благо зв'язок із планетоходом все ще доступний на такій відстані. Мені тільки й залишиться його активувати у своїй крові та покласти на тіло, яке стане вмістилищем Марло. Якби я був ще людиною, то не зміг би після досить серйозної рани звалити собі на спину стокілограмове тіло, але я вже не людина, я  нітірі. Так що, незважаючи на біль у боці, що пробивається крізь болезаспокійливе, потяг майже труп до планетохода.

Одинадцять кілометрів, які я легко вдень міг би пройти за дві години, розтягнулися на шість. Вже коли почало світати, досяг планетоходу. Кинувши тіло біля тунелю вниз, швидко спустився до верстата і, діставши болт з малим зціленням, вкинув у нього в готову суміш активації у вигляді моєї крові і пилу кристалів душ. Після слабкого спалаху, який можна побачити лише у «Магічному зорі», я дістав із контейнера вже готовий артефакт. Повернувшись до тіла, поклав болт на груди, які вже ледве піднімалися при диханні, та активував артефакт.

Медичний діагност відразу показав поліпшення стану, але воно не було занадто великим, приблизно до рівня, коли я перевірив це тіло вперше. Тепер тіло найближчим часом не помре і можна трохи відпочити.

Відкинувшись на спину, я просто спостерігав за тим, як вітер ворушить крони дерев, що оточують мій притулок. Вчорашній день, поранення і перетягування практично  трупа на таку величезну відстань сильно вимотали мене, а тому доведеться робити мені сьогодні позаплановий вихідний.

—  Підійде, - сказав некромант. — Добре, він був би обдарований, тоді сила дару не ослабла б після вселення, але й так добре.

— Я сам ледь не здох у пошуках тіл, — сказав я і показав рану на боці.

— Сам винен, ти маєш захисні артефакти. Відвикай від своїх звичок. Ти маг і мусиш думати в магічному руслі.

—  В курсі. Не знаєш, до речі, що може бути цінним у цих рослинах? — спитав я і дістав із рюкзака одну банку з квіткою всередині.

— Я не ботанік, — знизав плечима некромант. — Коли мани буде достатньо, покличеш, — промовив некромант, і замість нього з'явилася Міра.

—  Сильно болить? — спитала вона, сівши поряд зі мною. На обличчі у неї співчуття. Вона відійшла від тієї істерики, в яку впала, коли побачила дівчинку.

— Я вже не моральний виродок? І не маніяк?

— Вибач, я погарячкувала. Діти для нас – святе, – послухалася Миру.

—  Ладно забули. Краще дивися, як я навчився, - сказав, створюючи заклинання поштовхового телекінезу у напрямку невеликої купи листя. Листя відразу розлетілося на всі боки.

—  Непогано, але слабо. Нема різкості. Таким поштовхом ти тільки розсмішиш противника. До речі, ти бачив свої ілери? Вони виросли останнім часом і вже понад п'ять твоїх сантиметрів, навіть вигин почався. Ти виріс у силі.

—  Бачив. Я шолом востаннє насилу надів через них. Слухай, а якщо я їх спилю? — спитав я у Мири, щойно мені прийшла ідея.

— Але ж це не прийнято. Навпаки, ілери – показник твоєї магічної сили. Ти зараз уже, мабуть, на п'ятнадцятий ранг наблизився, — обурилася Сальміра.

— Та незручні вони моторошно, — поскаржився я.

—  Звикай, вони цілком зручні, - сказала вона, провівши вказівним пальцем своїм ілерам. Вони у неї значно більші, ніж у мене. — Що у тебе зі звичайним телекінезом?

—  Поки тягнув це тіло, тренувався трохи, але поки що це мій максимум, - сказав я, піднявши пару торішніх листків.