Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

Приватна власність обмежена за розміром, але є недоторканною. Ділянки на Марсі не більше 50 акрів на громадянина. Заявочні стовпи на будь-яких тілах — 100x100 метрів (гектар). Збройні зіткнення між патчами практично припинилися. На землян і грінів, які зрідка траплялися, миролюбність не поширилася. Але на кораблі Альфи ніхто не нападав. Така повага далася не просто, тільки завдяки кільком жорстким вимушеним демонстраціям сили.

Демонстрації сили

Землян не дуже турбувало питання, куди поділася Республіка Марс. У більшості населення проблем вистачало й без цього. Нечисленна меншість, у кого були родичі й друзі серед республіканців, отримувала іноді звісточки і знала, що там усе гаразд. Але розвідки основних країн ні на хвилину не забували про це неординарне зникнення і продовжували наполегливі пошуки. За службовим обов’язком. Спочатку логічно припустили, що втікачі побудували нову базу десь між орбітами Землі й Марса і добре її заховали. Таку оцінку підтверджували і тривалі торгово-промислові зв’язки. Як і раніше, республіканці закуповували комплектні заводи, електронні компоненти, лабораторне обладнання, всього не перелічити. До того ж консульства Республіки постійно відбирали нових колоністів, яких забирали величезні лайнери. Коли приходив черговий такий корабель, з його борту відкривався канал зв’язку з Республікою. Земляни могли бачити й говорити з дорогими серцю людьми. І майбутній емігрант знав, що його зустрінуть і допоможуть.

Коли число тих, хто виїхав, перевищило 15 мільйонів, уряди занепокоїлися, а спецслужби отримали рознос. Де Республіка, на що витрачаємо бюджетні кошти?

Нарешті космічні війська спільними зусиллями прочесали весь простір аж до пояса астероїдів, але нічого не знайшли. Неможливо повірити, але факт, що в Сонячній системі Республіки немає. Тоді де? У паралельних світах? В інших зоряних системах? Чи можливо?

Консулу Республіки з ООН направили ноту стурбованості долею емігрантів, що включає прохання повідомити місцезнаходження колонії. У відповідь консульство люб’язно повідомило, що не має подібної інформації, але відповідний Комітет ООН може за допомогою відеозв’язку поспілкуватися з будь-яким емігрантом, який поїхав понад два роки тому. Чому саме два роки? Такий закон Республіки.

Розвідки почали відправляти агентів в якості емігрантів і ставити жучки в обладнання, що поставляється Республіці. Агенти два роки не могли вийти на зв’язок, а від жучків не прийняли жодного сигналу. Не продуктивно.

Що залишалося? Захоплення «язика» або корабля. На Землі в той час були тільки двоє громадян Республіки Марс — генконсул і аташе з питань культури. Інші співробітники консульства — наймані службовці, які не володіють потрібного інформацією. Екіпажі республіканських вантажівок і лайнерів ніколи не покидають борт.

Отже, на шостому році зникнення Республіки в арсеналі розвідок залишилося єдине: захоплення корабля. Завдання виглядало нескладним, оскільки (згідно екстрапольованому на космос морському праву) зброї на борту цивільних суден не мало бути.

Саме в цей час вже почали оформлятися контури майбутніх патчів, але вистачало ще й окремих банд, що займалися, як правило, добрим старим рекетом. Домовитися з подібною зграєю за хорошу оплату і амністію за попередні подвиги виявилося нескладно.

Ця передісторія досі засекречена для всіх трьох людських спільнот. Реальна сутичка, перша в стосунках Землі й Республіки Марс, сталася так.

Черговий пасажирський борт Бус-2, він же «Куїн Мері», закінчував вантажитися, перебуваючи за два мільйони кілометрів від Землі. З планети емігрантів їхній багаж доставляли на «поромах» — простих неквапливих кораблях з величезними оглядовими ілюмінаторами, щоб пасажири могли кинути останній погляд на рідну Землю. На борту було вже близько 14000 осіб і ще тисяча на пристикованому «поромі» під назвою «Нанкін». Три катери земної космічної поліції охороняли процес, перебуваючи на належних 500 кілометрах.

І тут локатори «Куїн Мері» виявили рій малорозмірних суден, що мчить зі швидкістю 60 км/с від Сонця! Відстань лише 100 тисяч кілометрів, зіткнення через 27 хвилин, а на дистанцію пострілу вийдуть вже за 15 хвилин.

Доповіли капітану, мовчазному Доновану, в минулому американцеві.

— Чому так пізно виявили?

— Вони ховалися за поліцейським флагманом.

— Терміново вийдіть на зв’язок з Альфою!

— Готово.

— Альфа, у нас можлива надзвичайна подія. Група нерозпізнаних суден на швидкості 60 км/с рухається в нашому напрямку. На моєму борту 14000 пасажирів. Підтвердіть мої повноваження.

— Доноване, підтверджуємо ваші необмежені повноваження для захисту пасажирів і головного приводу. Допомогти не встигаємо. Найближчі катери за три години підльоту. Постарайтеся протриматися до їхнього приходу.

— Дозвольте діяти?

— Дійте.

Тепер зв’язок з поліцією.

— Що це за група банок на підсонячному напрямку?

— Зараз розберемося, не хвилюйтеся.

Два катери не поспішаючи рушили навперейми незнайомцям.

— Капітане, невідоме судно вимагає зв’язку.

— Вимагає? Давайте.

Півмонітора заповнила кругла коротко стрижена пика.

— Ти капітан?

— Так, я Донован, капітан борту «Куїн Мері», прапор Республіки Марс. А ви хто?

— Кінь в пальто. Коротше, ми зараз підвалюємо, і ти впускаєш на борт моїх людей. Виконаєш усі вимоги — і ніхто не постраждає. Інакше розстріляю і тебе, і пором.

— Ти пірат?

— Дотумкав! Але я налаштований серйозно. Дивись.

Залп — і два поліцейських катери, що йшли на перехоплення піратів, вибухнули.

Донован зв’язався з військово-космічними силами Росії та США. Одночасно. Пояснив ситуацію і зажадав допомоги. Обидва штаби відповіли, що не встигнуть.

— Що мені порадите робити?

— Здаватися і повідомити в Республіку, щоб готували викуп.

— Ось як? Тоді ще питання. Ця ескадра точно не ваш камуфльований дивізіон?

— Та як ви смієте?!

— Так чи ні?

— Ні! Ні!

— Дякую, колишні колеги. Офіційно повідомляю, що змушений діяти відповідно до протоколу нульової терпимості до загрози. Кінець зв’язку.

З штурманського відсіку повідомили, що пірати вже за п’ять хвилин ходу.

— Де третій коп?

— Тікає до Землі.

— Завантаження?

— Ще мінімум п’ятнадцять хвилин.

— Не встигаємо. Навігаційний відсік!

— Слухаємо.

— Працюємо за протоколом №17. Спорядити пустушкою два по десять мікромаяків, захопити всі цілі і супроводжувати. Пуск за моєю командою, вивантаження чітко по курсу, дистанція від цілей 50 кілометрів. Зможете?

— Без проблем.

— Добре. Тепер піратський борт!

Знову кругловидий, трохи повеселілий. Справа вигоряє!

— Бачив, що я зробив з копами?

— Тепер слухай мене. Я не можу ризикувати життями 15000 людей. Але це стосується лише людей. Ти до цієї категорії не входиш. На жаль, зобов’язаний попередити твою банду. Ідіть, якщо хочете жити. Інакше