Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

Герасим. Ет! Ви тiлько хвалитесь… Тридцять лiт шукаєте грошей, а нiчогiсенько не знайшли.

Копач. Як не знайшов?! А дерево окам’янiле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться: пудiв, п’ять важить, всi листочки, всi вiти, так як напечатано! А ступку мiдну, червоної мiдi, тiлько товкач перебитий… А сковороду — отака сковорода… Запорозька, видко, євреїв на нiй припiкали! Випитували, де грошi, а може, ковбаси пiджарювали… Предмети iнтереснi для науки; я їх одiслав одному професоровi… забув… як фамiлiя, вiн кургани розкопує…

Герасим. Чортзна-що, аж нудно слухать!.. Ви грошей давайте?..

Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрiшиться… Всякому своє — вiрте, що провiдєнiє недурно указало менi цей путь — будуть i грошi. Отодi зашумить Банавентура-копач!

Герасим. Що ж би ви зробили, якби грошi викопали?

Копач. Зараз би поїхав в Париж.

Герасим. Чого? Щуп оцей показувать? Так ви ж i балакать по-їхньому не вмiєте.

Копач. О, я їм скажу… Та все одно ви не зрозумiєте!

Герасим. Е, бачите, ви не вмiєте, та вже й круть-верть.

Копач. Не вмiю? Вiв ля Буланже, вiв ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!.. Оле кашон, ля помдетер, вiв ля патрi!.. А що?

Герасим. Та хто його знає що! Чую тiлько, що не по-нашому лопочете.

Копач. В тiм сила! Ви собi думаєте, що це дурак який ходить?

Герасим. Та хто його знає.

Копач. То-то бо й є! А я мовчу i таки свого доб’юсь… а тодi i будете руками об поли бить… Хе-хе-хе! Наука, Никодимович, наука! Можна пожалiть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, i вiн би знав французького язика не хуже мене: для того є самоучитель Марго й другi книги.

Герасим. Що там наука? Забавка дитяча! На бiса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хiба гиндикiв дражнить? Я придивився: як тiлько вчений, так i голодрабець: нi землi, нi грошей, i таки дурень дурнем — застав його коняку запрягать, то й не запряже, вiн зараз полiзе по книжках, по тих рiхметиках шукать, як це робиться.

Копач. Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в затяжний хомут, хоч у шори… Хе-хе-хе! А от в шори ви i не запряжете!

Герасим. Що нi, то нi. Я їх i не бачив, якi вони.

Копач. Хе-хе-хе! От бачите… i тут наука… Нi, ви против науки не iдiть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нiчого не зробиш. От i в службi: я був первий в цiлiй дивiзiї! Хто найкращий їздок? Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна як своїх п’ять пальцiв? Копач! Хе-хе-хе! Мамiнькині синки в картишки грають, на тройках роз’їжджають, а Копач в караулi, за уставом сидить, всяку службу за них справляє; вiд того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на неї сiдав Копач, чула — в шенкелях чула — опит i науку i, як дитина, покiрно ходила перед фрунтом!.. Нi, ви, Никодимович, проти науки не йдiть.

Герасим. Вчений поки Бога змалює, то чорта з’їсть. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажiть менi, чи не знаєте багатої дiвчини для мого Романа? Ви по свiту ходите, то повиннi знать, де є багатi дiвчата.

Копач. Знаю. Як не знать — знаю… От хоч би й у старшого Пузиря — двi дочки на возрастi. Я у них як дома.

Герасим. А скiльки Пузир дасть приданого за дочкою грiшми? Як думаєте?

Копач. Не скажу. А тим часом спрос не бiда. А знаєте що? А ви кажiть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирiв… Так, нiби поросят купувати, — у них завод добрий. Там кабани — прямо хоч лягай на спинi. Круп отакий… ребра крутi, нiжки коротенькi, як добре угодуєш, пудiв вiсiм сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свинi — грунт у хазяйствi: i сало, i ковбаси, i окороки, та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанiв i згрiб тисячу карбованцiв.

Герасим. Тисячу? Оце грунт, що грошi можна загрiбать, а окороки — то нiмецька вигадка.

Копач. Ой, не кажiть! Якби оце окорок, та горчиця, та горiлки чарку — як би ви смакували!

Герасим. Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.

Копач. Не в тiм рiч! Заговорили за дiвчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложенiє: їхать до Пузиря на оглядини?

Герасим. А що ж, з Богом! Хiба коней наймать, чи що?

Копач. Жаль тiлько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жукiв пускали — жеркотали б по-французькому… Хе-хе-хе! Це важкий предмет.

Герасим. Та це чортзна-що! Ви ударяйте на грошi — грошi всьому голова.

Входе Роман.

Ява Х

Тi ж i Роман.

Роман. Здрастуйте вам ще раз.

Копач. Здоров, здоров, ле-козак.

Роман. Iдiть, тату, обiдать, ми вже пообiдали.

Копач. Ходiм, ходiм, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.

Герасим. Ну, ходiм, замiсть окорока — борщу та кашi попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай вiн тебе пiдстриже пiд польку.

Роман. Для чого?

Герасим. Тут таке дiло, сину: завтра недiля, то зберешся раненько, поїдеш з паном Копачем до Пузирiв. Запряжеш пару сiрих жеребцiв у нового хвургона i сам одягнешся по-празниковому.

Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?

Герасим. А ось чого: там є дiвчата, а вони люде багатi, то ми зашлем до них старостiв, так попереду треба, щоб Пузирi побачили тебе, а ти щоб побачив дiвчат. А щоб було тобi зручнiше поводиться, то ти удаси, нiби приїхав на завод купувать свинку i кнурця…

Роман. Та ви ж самi хотiли, щоб я женився на Мотрi.

Герасим. Тьфу на твої речi, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботi.

Роман. Гарнi жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.

Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.

Роман. Мотря така дiвка…

Герасим. Мотря не Пузирiвна, а Пузирiвна не Мотря.

Роман. Та нехай вона вам сказиться, та