Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

Невiдомий. Оце одна — руб, а це друга — три.

Герасим. Оцi-о? Оцi? Та ти давай менi таких грошей хоч лантух — прийму. Як же ти їх розбираєш?

Невiдомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться — вiзьмiть, не нравиться — не берiть. Ми не нуждаємся в покупателях; ми їх розпустили i розпускаємо, може, мiлiон, i всi благодарять… Ви знаєте, теперечки етiх дєнєг скрiзь доволi, може, i у вас у кишенi єсть такi самi.

Герасим. Ну, так! Звiдкiля вони у мене вiзьмуться? Хiба дав хто, справдi? Ану, глянь. (Показує свої грошi.)

Невiдомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга… Хе-хе-хе! Ето усе нашей фабріки.

Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

Невiдомий. Побєй меня Бог.

Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшивi? Це я взяв вiд Жолудьова прикажчика. Виходить, їх i у Жолудя доволi є… Он як люде багатiють. Я їх помiтю: надiрву краї… От тiлько одно менi дивно: чом же ти сам не торгуєш на цi грошi, а тiлько другим надiляєш?

Невiдомий. Ви все любопитнiчаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшiвих дєнєг? Вiдiтє, у всякого своя комерцiя. У нас фабрiка на весь свєт, другой такой фабрiкi нема; ми продайом тисячу за п’ятдесят рублей… Разлi ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо мiлiони, а люде в двадцять раз больше… Ну, а якби ми самi на етi дєньгi товари купували? Хто б тодi так дешево робив грошi?

Герасим. I то правда. (Розгляда грошi.)Не надивуюсь! Настоящi, натуральнi! Помiтю й цi. (Надрива краї.)

Невiдомий. У нас порядок; фiрма почтєнная, товар з Лондона прямо iдьот в кожаних мiшках; єжелi возьмьотє, то скажiть, скiлько вам нужно, — я буду телеграму пускать у Адессу, i англичанин сам вивезеть їх на нашу станцiю.

Герасим. Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч вiзьму!

Невiдомий. Нехай вам Бог помогає! А коли вивезти?

Герасим. Сьогодня у нас субота… У понедiлок можна?

Невiдомий. Можна, зачем не можна — усе можна!

Герасим. А цi двi бумажки ти дай менi, може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.

Невiдомий. Навiщо, коли у вас свої є? А между прочiм, вiзьмiть. Так у понєдєльнiк увечерi ви будете на вокзалi у тому мiсцi, де для мужчiн i для дам, — розумiєте?

Герасим. Розумiю.

Невiдомий. Прощайте. (Iде.)Дай вам Бог з моєї легкої руки зробиться мiлiонером!

Герасим. Спасибi!..

Невiдомий виходить.

Тепер коли б розмiнять фальшивi грошi в казначействi… Самому страшно, щоб не влопаться… Хiба кума взять у компаньйони? Що ж, коли вiн чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмiнять грошi. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!

Входе Копач.

Ява IX

Герасим i Копач.

Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Пiв-обiда сам злопає i на перешкодi дiловi стане… треба його як-небудь вирядить.

Копач. Здоровенькi були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!

Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

Копач. Поздоровляю з прiобрєтєнiєм земелькi, дай Бог єщо столько прикупить… Безподобная у вас вода, зараз пив, i мiстечко у левадi бiля верби гарне. Отам би кашi наварить, з таранькою, та попоїсти по-чумацьки… Хе-хе-хе!

Герасим. Мабуть, голодний, бо з маху про кашу забалакав.

Копач. Хе! Я зараз все обняв оком! У вас новий забор i добре зроблений — тiлько б ще треба по однiй дошцi дать, а то скотина буде закладать пiд лату голову, то позриває. Опит… Хе-хе-хе! Тiлько гляну — зараз бачу.

Герасим. Я й сам бачу, та грошей нема.

Копач. Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-Богу! Чого ви? Думаєте — шуткую? Якi тут шутки? Хазяйственний мужик — велике дiло! Ворушiться, ворушiться! Крутiть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини… Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там i iмєнiя ахнули! А ви — галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок i наростає… Гляньте навколо: Жолудь — десять тисяч десятин, Чобiт — п’ять тисяч десятин, Пузир — три тисячi; а тут i ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.

Герасим. Що там я купив, i балакать не варт.

Копач. Одразу ж не можна! Ви вiзьмiть прiмєр з свинi: от вона ходить на подвiр’ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчi кращi давать — то вона помалу й отягнеться, а там i сало наростає, — так i ви… Опит — велiкоє дiло!

Герасим. Спасибi! То це ви мене з свинею рiвняєте?

Копач. Не в тiм рiч! Ви не обiжайтесь — це прiмєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу i у вас сала набереться доволi, тодi порiвняєтесь з Чоботом, а може, i з Жолудьом… На все свiй час, своє врем’я. Не можна ж зразу, в тiм i прiмєр. Практiка, опитность — велiкоє дєло. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велiкоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаєте? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилi в зуби i наскрiзь її бачите — опит! Вiд того у вас лошата он якi. Ви не купите чорт батька зна чого! А воно i виходить, що скрiзь iде на користь. А то повидумували: ячмiнь — голак, а вiн родить не так; озимий — рiпак, а сiвач — дурак; пшениця — кримка, а в штанях дiрка; жито шампанське — баловство панське… Хе-хе-хе!

Герасим. Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тiлько речi вашi не грошi, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось пiд боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, i з моєю межа з межею.

Копач. Потрошку, потрошку — пам’ятайте мiй прiмєр. От ви б самi ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасi… Нема краще, як м’ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!

Герасим. Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?

Копач. I це дiло таке, що одразу не можна, — ще