Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

За чотири тижні до консультації в гіпнотерапевта з Марі стався нещасний випадок. Вона випала з вагону канатної дороги в Сан-Франциско. Вона зламала щелепу, у неї були значні пошкодження обличчя й шиї. Тиждень пролежавши в лікарні, вона мусила почати лікування з відновлення зубів у хірурга-стоматолога. У Марі був низький больовий поріг, і особливо чутливою вона була до зубного болю, тому боялася частих відвідувань стоматолога. До того ж вона пошкодила лицьовий нерв і постійно страждала від нестерпного болю. Ліки не допомагали, і, щоб хоч якось полегшити її страждання, я запропонував проконсультуватися з гіпнотерапевтом.

І в звичайних умовах Марі була складним пацієнтом, але після нещасного випадку стала ще більш упертою і вкрай уїдливою.

— Гіпноз діє тільки на тупих і безвольних людей. Це тому ви мені його пропонуєте?

— Марі, як я можу переконати вас, що гіпноз не має нічого спільного ні з силою волі, ні з інтелектом? Здатність піддаватися гіпнозу вроджена. Та й який ризик? Ви кажете мені, що ваш біль нестерпний, а тут є чудова можливість позбутися його за годину сеансу.

— Це може просто звучати для вас, але я не хочу, щоб з мене робили дурепу. Я бачила такі сеанси по телебаченню — жертви виглядають як справжні ідіоти. Вони думають, що плавають, коли стоять на твердій поверхні, чи що вони веслують, тоді як сидять на стільчику. Один чоловік висолопив язика і ніяк не міг сховати його назад.

— Якби я думав, що такі речі можуть трапитися зі мною, я теж переживав би. Але є різниця між тим гіпнозом, який показують по телебаченню, і тим, який використовується в медицині. Я сказав вам, чого ви точно можете очікувати від цього сеансу. Головне, що вас ніхто не збирається контролювати. Навпаки, ви зможете відкрити для себе такий психічний стан, де ви самі будете контролювати свій біль. А ваші слова звучать так, ніби ви не довіряєте мені як лікарю та й лікарям взагалі.

— Якби лікарі заслуговували на довіру, вони б вчасно викликали нейрохірурга і мій чоловік був би живий!

— Сьогодні ми згадали так багато проблем: ваш біль, ваше занепокоєння (і нерозуміння) щодо гіпнозу, ваш страх виглядати по-ідіотськи, ваша злість та недовіра до лікарів, разом зі мною, — я не знаю, за що братися спочатку. Ви відчуваєте те саме? Із чого ми повинні почати сьогодні?

— Ви ж лікар, а не я.

І таким чином тривала терапія. Марі повсякчас була роздратованою, неприязною і, попри очевидну вдячність мені, часто саркастичною та зухвалою. Вона ніколи не фокусувалася на якійсь одній проблемі, а швидко переходила до іншої скарги. Інколи вона спохоплювалася і вибачалася за свою стервозність, але незмінно за кілька хвилин знову ставала роздратованою й починала жаліти себе. Я знав: найбільше, що я можу зробити для неї, особливо в такий кризовий час, — це підтримати наші стосунки та спонукати й далі відвідувати заняття. Отож, я терпів, але моє терпіння мало свої межі, і я відчув полегшення, коли поділився цим тягарем з Майком.

Також я хотів здобути підтримку від свого колеги. Саме це було моїм прихованим мотивом, коли я запросив його проконсультувати мою пацієнтку. Я хотів, щоб хтось інший оцінив мою роботу з Марі, щоб хтось сказав мені: «А вона таки міцний горішок. Тобі довелося добряче попрацювати». Мої потреби не відповідали інтересам Марі. Я не хотів, щоб Майк провів одну спокійну та просту консультацію, я хотів, щоб він вступив у боротьбу, як це зробив я. Так, я припускаю, що якась частина мене виступала за те, щоб Марі зчинила Майку халепу: «Ну ж бо, Марі, покажи себе!»

Але, на мій подив, сеанс минув гладко. Марі добре піддавалася гіпнозу, Майк швидко вмовив її і пояснив, як треба входити в транс. Потім він спрямував свої зусилля на її біль, використовуючи техніку анестезії. Він попросив її уявити себе в кріслі стоматолога, коли їй роблять ін’єкцію новокаїну.

— Подумайте про вашу щелепу та щоку, які все більше й більше терпнуть. Зараз ваша щока зовсім затерпла, доторкніться до неї рукою і переконайтеся самі. Подумайте про вашу руку як про джерело нечутливості. Вона затерпла, коли ви торкнулися нею до нечутливої щоки, і може передати цю нечутливість до будь-якої частини тіла.

Після цього Марі було вже легко передати свою нечутливість до болючих ділянок на обличчі та шиї. Чудово. Я побачив справжнє полегшення на її обличчі.

Потім Майк поговорив з нею про біль. По-перше, описав їй функцію болю: він слугував за попередження, щоб повідомляти їй, наскільки вона може рухати щелепою і як інтенсивно може жувати. Функціональний біль був необхідний, на відміну від непотрібного болю, який з’являвся через пошкоджені, подразнені нерви і не виконував ніякої корисної функції.

Майк запропонував Марі для початку вивчити її біль: навчитися розрізняти функціональний та непотрібний біль. Найкращим способом зробити це було почати ставити правильні запитання й обговорити біль зі своїм стоматологом ще до хірургічного втручання: лікар — єдиний, хто достеменно знає, що відбувається з її обличчям та ротом.

Твердження Майка були зрозумілими і подавалися в чудовому поєднанні професіоналізму та турботи. Вони з Марі уважно дивилися одне на одного певний час. Потім вона посміхнулася і кивнула головою. Він зрозумів, що вона отримала й зрозуміла його повідомлення.

Майк, вочевидь задоволений відповіддю Марі, перейшов до свого фінального завдання. Марі була затятим курцем, і однією з причин, чому вона погодилася на гіпноз, було переконання, що це допоможе їй кинути курити. Майк, експерт у цьому питанні, вдався до добре відпрацьованої та не раз випробуваної презентації. Він підкреслив три основних пункти: вона хотіла жити, вона потребувала свого тіла, щоб жити, і останнє — сигарети були отрутою для її тіла.

Щоб краще пояснити, Майк навів приклад:

— Подумайте про свого собаку чи, якщо у вас його немає, вигадайте собі домашнього улюбленця. А тепер уявіть бляшанки із собачою їжею, на яких наліплені етикетки з написом «отрута». Ви ж не будете годувати свого песика отруєною собачою їжею, чи не так? — І знову Марі і Майк зустрілися поглядами, і знову Марі посміхнулася та кивнула. Хоча Майк знав, що його пацієнтка зрозуміла основну ідею, проте він вирішив чітко їй повторити для певності: — Тоді чому ж ви не ставитеся до власного тіла так, як ви ставилися б до свого песика?

Решту