Читати книгу - "Війна Калібана"

- Моя кімната? – запитав вчений з дивною нотою в голосі.

- Ми тобі дамо трохи одягу і всяку потрібну всячину коли виберемося з цього лайна. Ти зможеш все тримати в кімнаті.

- Моя кімната, - повторив ботанік.

- Еге ж, - відповів Джим. – Твоя кімната. Він бачив як Пракс намагається ковтнути клубок в горлі, і зрозумів що означає проста пропозиція комфорту і безпеки людині, що пройшла за останні місяці через те, що пройшов Менґ.

В очах чоловіка з’явились сльози.

- Та годі вже, нумо поселятися, - мовив Амос, ведучи вченого по кормі до житлової палуби.

Голден пішов в інший бік, повз ходову рубку, де Наомі вже прив’язалась до одного крісла на одному з постів. Потім далі у кокпіт. Видерся на місце другого пілота і прив’язався.

- П’ять хвилин, - сказав він по системі гучного зв’язку.

- Тойво, - запитав Алекс, тягнучи звуки по-марсіянському під час натискання кнопок для передполітної перевірки, - шукаєм когось, хто називаєси Мей?

- Праксову дочку.

- Ми зара тим займаємоси? Здаєси в нашої місії троха пішло не в той кьирунок.

Голден кивнув. Про пошуки загубленої дочки у їхньому мандаті не йшлося. Це була Міллерова робота. Бо він так і так не зміг би адекватно пояснити впевненість у тому, що загублена маленька дівчинка була центром всього, що сталося на Ґанімеді.

- Я вважаю що ця маленька дівчинка, що загубилася, є центром всього, що сталося на Ґанімеді, - сказав він стенувши плечима.

- Най так буде, - відповів пілот, потім двічі щось натиснув на панелі і скривився, - йой, та в нас тагі червоний сигнал на панеле. Маєм «не герметичний» на вантажнім шлюзі. Може затьигнуло кавадок якогось смітє, коли опусковси. Там, на горьи, тогди було такой гарьиче.

- Ми зараз не будемо зупинятися і лагодити, - відказав капітан, - ми й так тримаємо більшість часу той відсік у вакуумі. Якщо внутрішній люк до вантажної зони покаже нормальну фіксацію, просто вимкни попередження і гайда.

- Прийнято, - відповів пілот і вимкнув тривогу.

- Одна хвилина, - повідомив капітан по гучному зв’язку, та повернувшись до Алекса запитав: - тож мені цікаво.

- Га?

- Як тобі вдалося прослизнути через те лайно зверху і чи зможеш ти повторити це на зворотному шляху?

Алекс зареготав.

- Ади! Коби не стати ні для кого небезпеков більшов за трету величину. І не чипіти на єдному місци так довго, жи би тобов зацікавилиси.

- Я даю тобі прибавку, - відказав Джим і почав десяти секундний відлік. На рахунок «один», «Росі» відштовхнувся від Ґанімеду на чотирьох колонах над перегрітої пари.

- Переверни нас для повного газу як тільки зможеш, - наказав капітан, голосом що завібрував через злітне трусіння.

- Так близько?

- Під нами немає нічого важливого, - мовив капітан, думаючи про залишки чорних ниток, які вони бачили на прихованій базі, - розплав там усе.

- Добре, - погодився пілот. Потім, коли корабель закінчив орієнтування прямо до гори, він сказав, - у шпори його.

Навіть під «соком», що нуртував в крові, Джима на мить вимкнуло. Коли він прийшов до тями, корабель кидало з боку в бік. Кокпіт був сповнений звуками різноманітних попереджень.

- Егей, хлопче, - крізь дихання, - давай, поганяй.

- Наомі, - видушив з себе капітан, споглядаючи на неприємну масу червоних загроз на екрані і намагаючись розшифрувати їх своїм страждаючим мозком, - хто в нас стріляє?

- Усі, - відповіла вона так само очманіло як і він почувався.

- Еге, - перевантаження змило з його голосу увесь старий-добрий акцент, - вона не жартує.

Рій попереджень на його екрані почав отримувати сенс, і Голден зрозумів що вони мали рацію. Виглядало наче половина флоту внутрішньопланетників з їхнього боку Ґанімеду влупили по ним хоча б однією ракетою. Він увів командний код що перевів усю зброю на вільний вогонь і передав контроль над кормовими ГТЗ Амосу, - Амосе прикривай наші сраки.

Алекс як міг тримався подалі від ракет, хоча у підсумку це було безнадійною справою. Ніщо з м’ясом у середині не могло обігнати метал і кремній.

- Де ми…-, Джим запитав, зупинившись прицілюватися на ракету, що увійшла в зону дії ГТЗ штирборту. Гармати точкового захисту випустили по ній довгу чергу. Ракета була досить розумною для того, аби різко повернути і уникнути куль, та навіть цей маневр подарував їм декілька секунд.

- Каллісто з нашого боку Юпітера, - відповів Алекс, маючи на увазі наступного меншого за розмірами супутника, - йду в його тінь.

Голден перевірив вектори кораблів що стріляли в них. Якщо хоч один з них узявся за переслідування, Алексів ґамбіт виграє їм лиш декілька хвилин. Але жодного такого не виявилось. З тузеня тих, що по ним гатили більше половини мали пошкодження різного ступеню, а ті які не мали, були зайняті тим, що стріляли один в одного.

- Скидається що ми на секунду стали загрозою номер один для всіх, - поділився думкою Джим, - але більш такими не є.

- Авжеж, пробач за це капітане. Не впевнений, чому так сталося.

- Я тебе не звинувачую, - відповів капітан.

«Росінант» здригнувся, і у гучномовцях почувся Амосів вигук, - навіть не намагайся зачіпати мого братана!

Дві з найближчих ракет зникли з панелі загроз.

- Гарна робота, Амосе, - Джим перевірив оновлений час до зіткнення і виявив що вони виграли ще півхвилини.

- Дідько, кепе, «Росі» всю роботу за нас робить, - зрадів механік, - я лиш підштовхую його показати себе.

- Ану, спробую сховатиси за Каллісто, - повідомив пілот Голдену, - файно подєкувов за то, що не даєте робьити.

- Агов, Наомі, ще щось типу десяти секунд, - сказав Джим, - гати їх з усього чим можеш. Треба їх на пару секунд засліпити.

- Прийнято, - відповіла старпом. Джим бачив як вона готує масований штурм лазерними завадами і радіоперешкодами.

«Росі» знову смикнувся, і супутник Каллісто раптом заповнив увесь передній голденів екран. Алекс нісся вперед у самогубному темпі, метеляючи кораблем і тиснучи на газ, аби в останню хвилину скинути судно у гравітаційний маневр.

- Три… два…один, - відлічив він і їх корабель пурнає хвостом вперед до супутника так глибоко, що Джим відчув неначе може