Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

мені позбутись цього чоловіка, що мені надокучає немалий час! Коли ж послухаю його, то саме сонце, що світить на нас, буде свідком мого гріха перед Богом". Відповідає звабниця: "Ти коли сонце зайде і ніч настане темна, у таємному місці сотвори волю юнакові і ніхто не довідається про діло ваше, ані посвідчить перед Богом: ніч-бо глибока, і тьма все покриє". Рече ж Теодора: "О, коли б не дізнався Бог про гріх, творений вночі, добре було б!" Відповідає звабниця: "Так воно є: справді бачить Бог гріхи, що їх сонце освітлює, а творене у тьмі, як може побачити?".

Цим словам звабниці пойняла віру Теодора, як юна жінка, проста й нехитра, до того ж і бісівська спокуса багато може, оскільки сила її міцна, природа ж наша пристрастна і сила наша квола. Послухала тож поради лукавої Теодора і після беззаконня у тьмі нічній зі сходженням ранкового світла зійшло світло швидкого милосердя Божого у її серці, бо, пізнавши гріха свого, каялася, б'ючи лице і рвучи волосся своє, сама себе соромилася і сама собою гидувала. Так ото Божа милість, не бажаючи смерті грішника через попередню її цноту, збудила її до швидкого покаяння і постання: попускає-бо Бог часом на людину певне падіння, щоб, поставши, більшу працю і справлення дбало показала Богові, котрий гріхи прощає.

Жаліла ж Теодора про учинений гріх і плакала, мало утішаючи думку свою, кажучи подумки: "Не знає Бог гріха мого, а хоч і не знає, сором мені і болість". Щоб розбити собі тугу, пішла в дівочий монастир до ігумені, щоб її відвідати, бо зналася з нею. Ігуменія, бачачи її пресумну з обличчя, запитує її: "Яка в тебе печаль є, дочко моя, чи може, чоловік образив?" Вона відповідає: "Ні, сестро, але не знаю, пощо мені ниє серце!" Хотіла ж ігуменія утішити її, почала, як од Божого Духа надихнута, говорити їй про користь душі і книги читати. Коли читала їй якесь слово, дійшла до вислову євангельського такого: "Бо немає нічого таємного, що не відкриється, ні схованого, що не виявиться, тому все, що казали ви потемки — при світлі почується, що ж шептали на вухо в домах — на дахах сповіститься". Почувши ці євангельські слова, Теодора вдарила в груди свої, кажучи: "Горе мені, окаянній, тепер загину: звабилася, гадаючи, що не пізнає Бог гріха мого!" — і почала битися, плачучи і ридаючи. Тоді ігуменія збагнула, що було в неї гріхопадіння, і почала настійно розпитувати, що їй приключилося. Вона ж, від плачу ледве можучи говорити, розповіла їй усе докладно і впала в ноги, кажучи: "Помилуй мене, сестро, загиблу, і наставлення дай, що маю чинити? Чи можна спастися чи навіки загинула? Чи сподіватися на милість Божу чи відчаятися? Ігуменія ж почала їй говорити: "Недобре учинила ти, дочко, моя, ворога послухавши, недобре тямила ти про Бога, гадаючи, що потаїшся перед Ним, а він, спитуючи серце й утроби, знає помисли людські здалеку і несодіяне бачить око Його, і ніяка ніч і жодне потайне й темне місце не може сховати грішника перед усевидячим оком Його. Недобре вчинила ти, дочко моя! Бога бо ти прогнівила і чоловіку не дотримала ти віри, і тіло своє осквернила ти, і пошкодила душу свою! Чому мені раніше не повідала цього, коли в немалому часі зваблювана була, щоб я допомогла тоді і навчила тебе берегтися від сітей ворожих? Але оскільки таке сталося, то відтепер уже виправся і припади до милосердя Божого, молячись із покаянням: хай простить тобі гріха твого. Не падай у відчай, дочко моя, бо хоч і великого гріха учинила ти, одначе більшим є милосердя Боже, і нема гріха, що пересилює людинолюбство його, тільки ти встань і врятуєшся!" Це і подібне говорячи їй, ігуменія напоумила її і навчила, наставила її на шлях покаяння, утішила її, звіщаючи про милосердя Боже і про невимовні його добродійства, що Він готовий приймати тих, котрі каються і прощати тих, котрі грішать. Згадала їй і про грішну євангельську жінку, що сльозами ноги Христові омила і волоссям голови своєї витерла, і дістала від Бога прощення гріхам своїм. Теодора, прийнявши ж ті всі добрі слова від наставниці і, в серці своєму поклавши, — рече: "Вірую Богові моєму, пані, що відтепер не буду такого гріха учиняти, але і про учинений, наскіль можу, дбатиму". І, взявши в серце певну відраду, повернулась у дім свій. Соромлячись же поглянути на лице чоловіка свого, маючи в себе сумління, що викривало її, і мислячи, в який спосіб умолити Бога, хотіла до монастиря піти жіночого, але, знаючи, що чоловік те заборонить, щоб відтак утаїтися від чоловіка свого і всіх знайомих, намислила річ таку. Коли чоловік її відійшов із дому на яісусь справу, вона глибокого вечора обстригла волосся голови своєї, одяглась у чоловіче вбрання і, віддавши себе Божій волі, потайки від усіх вийшла тихо з дому і подалася швидко, як птиця, що із сітки вилетіла. Дійшовши до одного пустельного монастиря, названого Октодекат, що відстояв од міста на вісімнадцять поприщ, постукала у двері, а, побачивши дверника, сказала: "Сотвори любов, отче, піди скажи ігумену, щоб прийняв мене в монастир, чоловіка грішного, хочу-бо каяття вчинити зі злих діл моїх і через це сюди прийшов: хай омию ноги ваші святії і служитиму вам день-ніч у кожному ділі, яке мені накажете". Пішов воротар сповістити ігумену, він же рече: "Випробувати його випадає, чи від Бога наставлений до нас прийшов? Не давай йому відповіді до ранку і не впускай до монастиря. І побачимо: коли не відійде, знудившись, але перетерпить при дверях монастирських, жадаючи помилування, тоді пізнаємо, що істиною та дбалістю прийшов до нас служити на Богові. Зроби так, воротарю, не зважай на нього, зневажаючи, як раба непотрібного". Вона ж сиділа біля воріт і плакала. Була-бо ніч і мимо ходили звірі, була-бо та пустеля повна звірів, одначе, за Божою благодаттю пробула неушкоджена, озброївшись як щитом, молитвою та хрестом. На ранок приник воротар до віконця, побачив, що сидить вона при воротях, і рече: "Чого ради тут затримався, чоловіче, не приймемо тебе, непотрібний ти нам є!" Вона ж рече: "Хоч би тут, при дверях, помру, не відійду, доки не змилосердитеся наді мною і приймете мене до монастиря". Тоді воротар, бачучи її терпіння та смирення, відчинив двері і повів її до ігумена. Ігумен же запитав її: звідкіля і як зветься і чому прийшла. Вона ж рече: