Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

"З Олександрії я, отче, ім'я моє — Теодор, сповнений є гріхів та беззаконня; отямившись же і пізнавши свої гріхи, захотів каятися і прийшов до вашої святині, щоб прийняли мене до чину свого і спасли грішника, котрий гине, — прийміть-бо мене, отче, як Господь прийняв розбійника, і митаря, і блудного сина. Тоді ігумен почав викладати їй труд монастирський та подвиг великий і рече: "Не зможеш, дитино, понести це, бачу тебе юного і вихованого на насолодах мирських, монастир же наш не має ніякої відради, і чин нам визначає жорстке життя, і співбуття наше вимагає великої повстримності та посту, і братія наша в послушанні великі праці виносить, не полишаючи й церковного правила полунощниці та утрені, часів же і вечірні, багатьох келійних молитов та поклонів, і частих усенощних стоянь у молитві. Ти ж звик-бо до плотського задоволення і не сила тобі носити з нами тяготу іночого подвигу; і хоч, бачу, прийшов сюди із дбалістю, одначе боюся, щоб не змінив своїх помислів: багато бо людей часто починають добре діло із старанням, але швидко, знудившись, відходять од доброго почину і стають ледачіші. Раджу тобі тож повернутись у світ, і хай Бог влаштує спасіння твоє, як хоче". Тоді Теодор, упавши в ноги ігуменові, з плачем рече: "Не відкидай мене, отче, від святої вашої обителі, не позбавляй мене ангельського вашого співжиття, не жени мене у світ, од нього-бо так само, як од Єгипту втікши, знову до нього не повернуся ніколи. І не сумнися, отче, через юність мою, маю-бо святими вашими молитвами звикнути до всілякої повстримності, і всі понесу праці помічникові-Богові, і що звелите мені, все робитиму дбало й старанно, тільки прийміть мене, того, котрий бажає плакати за гріхи свої". Упрошений був ігумен, прийняв його і звелів проходити всі монастирські послушання. Жила-бо серед чоловіків жінка в образі та імені чоловічому, ніхто-бо не знав її таємниці, тільки сам Бог: багатотрудне її життя хто оповість! Бачила братія її труд у послушанні терпіння у повстримності, смирення у повинуванні, сокровенні таємні подвиги її, всенощні молитви, зітхання сердечні, сльози, уклякання, рук піднесення — сам тільки Бог бачив: день-бо і ніч припадала до щедрот його, ніби друга блудниця, що омивала Господні ноги слізьми. І більше було її покаяння, як гріх учинений, — вся-бо розіп'ялася на хресті умертвлення, всім повергла себе під ноги смиренням, всю свою відсікла волю відвергненням себе самої — і була ангелом у плоті. Тіло ж її, раніше осквернене, було потім трудами покаяння і теплими слізьми очищене, храм Божий святий Святому Духу, що жив у ній.

По восьми літах не стало єлею в монастирі і послано було святу в місто Олександрійське з верблюдами, щоб купити єлею.  Чоловік її так і не довідався, куди відійшла жінка його і що з нею сталося; багато шукав її і, не знайшовши, нарікав день і ніч, старанно молячися Богові, щоб явив йому, де є його дружина. В одну ніч побачив ангела у видінні, який сказав: "Не тужи за жінкою своєю, служить Богу серед слуг Його. Коли ж її бажаєш бачити, завтра піди і стань при церкві святого Петра і там її побачиш, коли йтиме повз церкву і привітає тебе, — ото і є жінка твоя! "Радий же був чоловік через видіння ангельське, що оповіло йому про дружину і що уздріть її має. И подався вранці до церкви святого Петра і, там ставши, дивився направо й наліво, бажаючи уздріти бажане. Стояв-бо він отак, і тут блаженна Теодора іде з верблюдами, одягнена в чоловічу чернечу одежу. її, побачивши, чоловік не впізнав, бо годі було впізнати і через одежу чоловічу і через змінене лице її, бо раніше була лицем світла, але від посту і трудів іночих потемніла краса її. Вона ж здалеку пізнала його, просльозилася подумки і каже: "О, горе мені, грішній! Через гріх супроти чоловіка свого милості Божої позбулася!" Ідучи ж повз нього, поклонилася йому, кажучи: "Доброго тобі дня, пане!" Також і він поклонився їй, кажучи: "Іди здоровий, отче!" — і так розійшлися. Стояв той чоловік мало не весь день і повернувся в дім сумний, не діставши бажаного; видіння ж, що його бачив, за звабу прийняв і молився із плачем, говорячи: "Господи, уздри печаль мою і почуй молитву мою і звісти мені, чи живе жінка моя чи ні, чи на добрій дорозі пробуває чи на лихій?" Наступної ночі знову бачить у видінні ангела, котрий сказав: "Чого плачеш, чоловіче, чи ж не бачив ти дружини своєї вчора, як сказав був тобі?" Він же рече: "Не бачив, Господи мій!" Ангел же рече: "Чи ж не сказав я тобі, що коли поклониться тобі мимо йдучий дорогою і привітає тебе, то і є жінка твоя".

Тоді збагнув чоловік, що бачив дружину свою, але не пізнав її й подякував Богові, що жінка його жива є і Богу служить, сподіваючись і сам спастися її молитвами. Також і блаженна Теодора дякувала Богові, що побачила чоловіка і що не впізнав її чоловік. Повернувшись до монастиря, повернулася до спасіння свого, постячись спершу день, потім два, також три й чотири, іноді й цілу седмицю пробувала не ївши, старанно молячись за прощення свого гріха.

Було поблизу того монастиря озеро, у ньому жив звір-крокодил, що виходив часто з озера і людей та худобу хапав, що мимо йшли. Єпарх же Григорій, що від царя Зенона був поставлений над Олександрією, поставив сторожу на дорозі, що вела повз озеро, щоб не пускали нікому йти тією дорогою через звіра. Ігумен же, бажаючи звідати в Теодорі наявну Божу благодать, прикликав його й рече: "Брате Теодоре, мені потрібна озерна вода, візьми-бо горщика та йди, зачерпни води з озера і принеси мені". Вона ж, як добрий послушник, узявши посудину, пішла. Сторожа їй каже: "Не ходи тут, отче, по воду, з'їсть-бо тебе звір!" Вона ж рече: "Отець мій ігумен послав мене і творю, що веліли мені!" Коли ж вона прийшла на берег озера, тут крокодил прийшовши взяв її на хребта свого і виніс її на середину озера, а коли зачерпнула води, знову звір виніс її на берег. Вона ж, обернувшись, закляла звіра, щоб відтоді не шкодив нікому, і відразу ж звір мертвий став. Сторожа ж, побачивши те чудо, звістила ігумену, повідала і в місті князеві, і всі славили Бога. Дивувалася братія, що не пошкодив звір блаженній, і похваляли силу послушання.