Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова"

— Мама, — сміється у відповідь. — Мені готує мама.

— Серйозно?

Соля вдає, що повірила.

— Ну звісно, у неї є розклад, коли за її розумінням я маю зголодніти. Тоді вона до мене заявляється з контейнерами готової їжі.

— І як часто?

— Як тільки я став жити окремо, то десь кожні чотири дні. А зараз мама вирішила, що я вже дорослий. І носить їжу раз на тиждень.

Давиду вдалося заговорити Соломію так, що вона щиро сміється на його розповідь про матір. Вони плавно переходять на тему батька й дитинства. Соля розповідає про свою бабусю як найколоритнішу особу родини.

— Слухай, а поїхали разом у Францію?

— Що?

— А, я ж не казала. Я за два тижні їду до Франції. У мене відпустка, а в бабусі — день народження. Поїхали зі мною?

— Та в мене…

— Що, закордонного паспорта немає?

— Є, — киває чоловік. З Аріною вони взимку каталися на бордах у Європі, тоді й зробив. — Але в мене ще й робота є.

— І відпроситися на тиждень не вийде? — Соломія дивиться на чоловіка з надією. Цей погляд проігнорувати повністю аж ніяк не виходить. Давид пом’якшується.

— Я спробую запитати у свого начальника про це.

— У Гмирі? — одразу ж напружується.

— Ні, у начальника служби безпеки. Ти щось чула про ієрархію в управлінні? Але якщо це не допоможе, доведеться йти до Гмирі.

— Ви з ним у таких гарних взаєминах?

— Скажімо, я маю деякі привілеї, але ними не користуюсь зазвичай.

— То вірогідність гарного результату завдяки цьому збільшується?

М’яка усмішка з’являється на обличчі чоловіка. Дитяча безпосередність Соломії не могла залишити його байдужим.

— Так сильно хочеш провести відпустку зі мною? — подразнює дівчину. Наколює на виделку шматок омлету й веде поруч із Соломією.

— А ти так сильно не хочеш цього? — хитрує і знімає їжу з виделки.

— Ну, як тобі сказати?.. — тягне гуму.

— Ти зараз перегнеш палицю, — з попередженням ричить дівчина, а Давид тільки сміється.

— Гаразд-гаразд. Я-то акторських курсів не закінчував, погано виходить.

Цілує дівчину й ледь ухиляється від мстивого стукання пальцем у бік.

***

— Давиде, а ти правда подумаєш щодо Франції?

— Так, — чоловік відкладає телефон на тумбочку та дивиться на Солю, що зайшла з кухні, де за звичкою створила собі з обіднього стола робоче місце. — Я вже навіть написав начальникові.

— Правда?

Дівчина лягає поруч на ліжко та кладе голову на кулак. Підіймає погляд на Давида.

— Звісно, правда.

— Я так хочу з тобою поїхати за кордон. Мені здається, що там одразу всі проблеми зникнуть. Наче тимчасово зануляться.

— Хочеш побути трішки страусом?

— Натякаєш на те, що я ховаю голову в пісок? Ти знаєш, що її насправді ніхто не ховає? Страус тільки імітує це. Він низько укладає голову та трішки шиї. Так намагається заховатися від потенційної загрози. Тобто хижака, що на нього полює.

— Цікаві уроки з рандомних фактів, — сміється чоловік.

— Угу. А якщо у страусів не вдається ввести в оману хижака, то вони тікають від них на шаленій швидкості та кричать.

— Тобто зараз ти хочеш поїхати до Франції — це, як покласти голову на землю. А потім, якщо що, просто тікати та кричати. Це і є твій запасний варіант? — сміється Давид. — Ти пропонуєш нам бігти швидко за кордон? Чи можемо заховатися де-небудь серед смерек у Карпатах?

— Давиде, — стогне дівчина. — Ти розумієш, про що я говорю! Тут ми будемо з тобою, наче зрадники. І скоро зовсім усе почнеться. З тими документами, що ти вчора приніс, ми можемо створити справжню вибухівку.

— Ти так плануєш вирвати час у життя?

— Можливо.

Соля тягнеться до чоловіка, кладе голову йому на живіт, напрошується на ласку. Чи стала вона від цього вразливою? Можливо. Але поряд із Давидом чомусь не відчуває у цьому свою слабкість.

Чоловік відразу ж запускає пальці у волосся дівчині, м’яко масажуючи шкіру голови. Соля мурчить ледь тихо. Масаж розслабляє так, що дівчина ледь не засинає на руках у Давида, зовсім забувши про свою роботу.

Якби не шум ліфта за стіною, Соломія і не наважилася би скинути з себе каламутні чари сну.

— До речі, ти так не сказав, як ти їх знайшов?

— Ну як тобі сказати? Більше — за волею випадку.

Коли Давид учора йшов до Соломії увечері, він зовсім не планував цілувати дівчину. І думки про те, щоб сваритися із Солею, у нього не було в голові. Але спершу він уткнувся в зачинені двері квартири, а житло відповідало йому тільки треллю дзвінка. Те, що Соля мала зустрічатися цього вечора з Гмирею, він навіть не відразу згадав. Голова була цілий день забита іншим.