Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Я роблю обережний крок з наміром обійти крісло. Всередині все стискається від нерозуміння того, що буде далі. Більше схоже на те, що йому знову потрібні сили. І отримає чаклун їх добре знайомим способом. Хоча, втомленим він начебто й не виглядає...

Може, дійсно вчитиме? Але що ж то за навчання тоді таке? Від викликаного цією думкою хвилювання ноги мало не підкошуються.

Зберись, Ліє. На відміну від Лара, він тебе не скривдить, навіть якщо дійсно просто поповнюватиме сили. Принаймні, це буде не настільки жорстоко, а якщо пощастить — то буде навіть приємно. Мабуть.

Я зупиняюсь перед Темним Лордом, який продовжує розслаблено сидіти в кріслі, і не знаю, що робити далі. А він нечебто і не збирається давати мені подальші вказівки. Постоявши кілька секунд на місці та подумки змирившись з найімовірнішим розвитком подій, я нарешті збираюся з духом. І не вигадую нічого кращого, ніж підійти до чаклуна впритул та й просто перекинути ногу через його стегна, сідаючи зверху. 

Так, відверто. Можна навіть сказати — нахабно. А що мені ще робити? Не на коліна ж ставати перед ним. Хоч я і чула колись розмови служанок про такий спосіб задовольнити чоловіка, але ж чаклуну від мене потрібно не просто задоволення, а дитина. Та і взагалі він начебто мене вчити збирався. Тож, хай вчить, я маю намір слухати його дуже уважно.

Не надто спокусливо посовавшись, сідаю зручніше та вичікувально дивлюся на Темного Лорда. Той повільно прибирає ліву руку з підлокітника та кладе долоню на мій живіт — точніше, верхню його частину, під грудьми.

— Що відчуваєш? — рівно запитує він.

Я старанно прислухаюся до відчуттів. Рука не холодна і не тепла, тому дотик скоріше приємний, ніж ні. Кілька секунд очікування, і тепло в грудях потроху переміщується нижче — під долоню. І за відчуттями готове будь-якої миті поповзти далі, розпалюючи все на своєму шляху.

— Тепло було в грудях, а тепер перемістилося під твою руку, — слухняно відповідаю я чаклуну.

— Добре, — він ледь помітно киває і бере мою долоню, та кладе на свій живіт під грудьми. — А тепер?

Крізь тонку тканину сорочки я відчуваю тверді м'язи. Через силу утримуюсь від того, щоб провести долонею нижче, аби насолодитися їхньою рельєфністю. 

Але це явно не та відповідь, на яку очікує від мене чаклун. Тож, що відповісти?

— М-м-м… Не знаю. Нічого.

Я ледь помітно знизую плечима, зовсім не поспішаючи прибирати долоню. Втім, Темний Лорд теж цього не робить. Майже не моргаючи дивиться на мене і лише знову смикає куточком рота в натяку на посмішку. 

— Прислухайся уважніше до своїх відчуттів, — радить він і іронічно додає: — В долоні.

Вкрай своєчасна порада. Тому що я вже відчуваю, що сидіти в тому положенні, яке я обрала кілька хвилин тому, не настільки вже й зручно. 

Дещо відволікає. 

Тому я вирішую перенести вагу тіла вперед та спертися колінами об сидіння крісла. Для цього доводиться — лише на мить — щільно притиснутися до відчутного крізь тканину штанів горбика. 

В цей момент в моїй голові виникає думка, що Темний Лорд просто зараз візьме мене за стегна, змусить залишитися на місці у вкрай вразливій та відвертій позі, та й поведе свій урок в іншому, відвертішому напрямку. Але… 

Він навіть бровою не повів.

Ти ба, який проханий. І це несподівано дратує.

Тому що моє тіло просити двічі не доводиться. Тепло, яке весь цей час трималося в верхній частині живота на рівні його долоні, раптом струменить вниз. А наступної миті воно взагалі проноситься гарячою хвилею всім моїм тілом, від чого мені одразу стає спекотно. 

Та що ж він зі мною робить?!

Так, мені треба зосередитися на відчуттях в долоні. Тож, що я відчуваю?

Та нічогісінько незвичайного.

Хіба що чаклун трохи похолоднішав, наче. Чи то я стала надто розпаленою?

Може, у всьому винна сорочка? Ну там, через недосвідченість я не можу нічого відчути крізь тканину і все таке. Мене ж шар тканини, навіть тонесенької, чомусь все-таки захищає від його дотиків.

Еге ж, Ліє, яке тільки виправдання ти не вигадаєш, аби мати правдоподібний привід розстебнути сорочку та помилуватися цим довершеним сильним тілом. Залишається тільки сподіватись, що цього разу демони не втрутяться в найцікавіший момент. 

— Нічого не відчуваю, — на підтвердження своїх слів я навіть хитаю головою. 

— Тому що відволікаєшся, — хмикає чаклун.

Еге ж, а сам він — сама зосередженість. Особливо сильно я відчуваю це сідницями. Наприклад, його праву руку. М'які, але відверті дотики зовсім не сприяють моїй зосередженості на завданні. Особливо, коли його пальці пірнають під тонку тканину мого вбрання та починають лоскотати чутливу шкіру.

— А що я маю відчувати? — з цими словами я знову мстиво притискаюсь до твердого горбика, прихованого під тканиною штанів і повільно повертаюсь на місце. Не знаю, чи приємно це йому, але мені — цілком.

А моя долоня тим часом потроху зісковзує трохи нижче по його животу. Майже випадково. Майже. Знову виникає відчуття якщо не рівноправності, то значно більших можливостей для мене, ніж раніше. Хоча б тому, що я зараз зверху, і він не заважає мені робити все, на що вистачає моєї сміливості.

Ще й відповідає не одразу. Схоже, теж анітрохи не захоплений тим, що відбувається.