Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

— А наречена? Його сестра сказала, що в нього є наречена, — сказала, я все ж таки це сказала. Мабуть, і справді, заживе зачепило.

— Доню, ти мене не слухаєш. Він тебе любить, то навіщо йому якась наречена? — бабуся обняла і погладила по плечу. — Не роби такої ж помилки. Ти втекла, не поговоривши з Метом про ситуацію, що виникла, через що Майя була позбавлена батьківського кохання. Ти біжиш, не розібравшись. Не варто робити так. Краще поговорити, як усі дорослі люди, щоб потім ні про що не шкодувати.

— Ба, а якщо й справді він одружується з нею, — з очей бризнули сльози, що мимоволі виступили в цей момент.

— Катерино, ти ж не дурна, маєш розуміти. Він любить тебе, йому немає сенсу йти. А ось тобі варто подумати та повернутися.

— Допомогти? — у дверях стояв брат.

— Примара - твоє ім'я, а не Арнольд. — я засміялася зі сльозами на очах.

— Ну, частину душі не відібрати, — хмикнув він. — То що квитки на завтра?

— На сьогодні, — з рішучістю в очах сказала я, на що бабуся посміхнулася.

— Майю залишаєш тут чи береш із собою? — спитала вона.

— Беру, якщо Метью справді любить її й мене... Ой, та не важливо! Просто хочу, щоб Майя була з батьком, — і брат засміявся.

— Думаю, Саймон нас ненавидітиме, — я теж засміялася.

— Я сама з ним вирішу, — за цей тиждень брат зміг упокоритися з тим, що Сай наш брат.

— Ну, тоді пакуйте речі сестричка, — він підморгнув.

— Майо, ти хочеш до тата? — спитала, заходячи до дочки. Руки доньки здригнулися.

— Мамо, а ти хочеш? —  гаразд, зізнаюся, я подавилася зітханням радості.

— Знаєш, сонечко, якщо я не поїду до нього, то дуже шкодуватиму. Тому, так, хочу! — я широко посміхнулася.

— Мамо, ти посміхаєшся. Мамочко, я дуже хочу поїхати до тата, — а я зрозуміла, що посміхаюся так щиро вперше за минулий час. Взяла свою малечу на руки.

— Ну, тоді збирайся, скоро літак, — в очах дочки я побачила всесвітню подяку.

*****

Виходячи з літака, мене охопила паніка. Тремтіння пробрало від верхівки до п'ят.

— Все буде гаразд, — переконувала я себе.

Мені справді стало дуже страшно. Та так, що я задумалася про те, щоб одразу сісти на зворотній рейс. Мда... З моєю рішучістю щось точно давно не гаразд.

— Я візьму Майю і поїду додому. А ти їдь до нього. Думаю, вам давно спочатку треба поговорити й з'ясувати стосунки, — я кивнула й обійняла брата, а потім поцілувала доньку, що спала.

— Алло?

— Тіа, привіт.

— Стоп, як ти дзвониш? Ти що повернулась?

— Так! Тіана прошу, скажи, де він зараз?

— Кейт, ти серйозно?! Впевнена?

— Так, прошу тебе.

— Ех, він у себе вдома, заїдь у лікарню, я тобі ключі дам.

— Дякую! Як він?

— Чудово, тиждень і він цілком здоровий.

— Тіана, ти чарівниця, — я мало не розплакалася від щастя. — Незабаром буду в тебе.

За годину я вже була біля входу до лікарні. Тіана, віддавши мені ключі через вікно автомобіля, сказала:

— Не виходь! Їдь відразу до нього. Він знає про вагітність. Поговоріть, нарешті, один з одним.

І грюкнувши по дверцятах машини, розвернулась і пішла до лікарні. А мені раптом знову стало страшно.

— Добре все! Все буде гаразд, — заспокоювала я собі.

Але, на жаль, коли під'їхала до його будинку, впевненості не додалося. Розплатившись із таксистом, вийшла з машини, а далі - все... Застигла, не в змозі зробити й крок.

— Кейт, припини! — я відверто злилася сама на себе, розуміючи, що метання туди-сюди завдають біль не тільки мені, а й оточуючим. — Чого тремтиш, як новачок в армії. Все буде добре! Все, зібралася і пішла, — наказавши собі, пішла в бік будинку.

Підійшла до величезної металевої хвіртки та відкрила її. Зайшовши, чітко усвідомила – назад дороги немає.

— Здрастуйте, міс Кейт, — почула, ліворуч, голос дворецького.

— Доброго дня, Річард! А де Метью? — знайшовши його поглядом, усміхнулася.

— У головній вітальні — спокійно та ввічливо відповів дворецький. Але, на мить, мені здалося, що він досить усміхається. Як кіт після сметани. Але тільки на секунду... Дворецький стоїть з незворушним виглядом.

— Дякую!

— З поверненням, — легкий кивок голови з його боку.

І я попрямувала до головної вітальні вдома. Входячи до нього, зрозуміла, що навіть не знаю, що саме мусить сказати Метью. Підійшла до дверей у кімнату і побачила його, що сидить у кріслі й п'є віскі.

— Подався до алкоголіки? — несподівано для самої себе, спитала, відчиняючи двері. Він здригнувся. А наступного моменту я потрапила в кільце улюблених рук.

— Скажи, що ти не ілюзія, — тихо прошепотів він.

— Ого, а в тебе й таке було? — моя рука погладила його волоссям. Він відсахнувся.

— Кейт, я допився до "білочки" чи це правда ти? — стомлено спитав він.

— Я це я. Поговорити прийшла. Думаю, нам давно настав час.

— Кейт, Кеті пробач мені! Прошу, пробач мені за все! Я не знав, не хотів... — він знову міцно обійняв мене.

— Я не говоритиму, що зі мною все добре. Це не так! Але я зараз хочу знати – у тебе правда є наречена? — він здригнувся, але не відсторонився.

— Так, — серце пропустило удар.

— Так, добре, де папери на розлучення, щоб підписувати, — тихо спитала я, не знаю чого їм. Просто було дуже прикро та боляче. У нього дружина є, а зараз дізнаюся, що й наречена.

— Кейт, ти що зовсім? Я не відпущу тебе, чуєш? Я люблю тебе і нікому тебе не віддам, він узяв мене за плечі й струснув.

— А хто сказав, що я з тобою залишусь? — Боже, навіщо я це несу, він каже те, що я так хотіла почути.

— Ти тут і це багато про що говорить, — і він поцілував мене. А я що... я й не чинила опір.