Читати книгу - "Ненависть при світлі, Роза Фаєр"

Та й політика клубу зовсім інша. Я чомусь ніколи не задумувалася про іншу сторону медалі. Але ось до чого призводить легковажність.

Скільки ще століть має пройти, щоб чоловіки нарешті змінилися. Щоб не думали, що вони царі і не брали те, що подобається будь-яким методом.

Чому у нашому суспільстві засуджується жінка,яка має багато статевих партнерів. При цьому, чоловік у таких самих умовах визнається лише досвідченим.

Навіть,у випадку відвідування жінок древньої професії, чоловік залишається не при справах. Ув'язнюють і карають лише жінку.

Їх зневажають і вважають легковажними. А чоловіки,де в цьому випадку.

Чому їх роль в цьому губиться. Де попит там і пропозиція.

Якби чоловіки не хотіли платити за секс,то його б не було. Зникла проституція. Та чомусь на чорному ринку найбільше заробляють на невинності.

Сексуальне рабство, також,популярна індустрія. Хочете сказати, що чоловіки не знають, що деяких жінок примушують до такого. Та, звісно.

І вони одразу ж біжать до поліції,як дізнаються.. Смішно,так смішно все це.

Хоча, мабуть і ні. Я зараз не в кращій ситуації і повірте,я не ненавиджу чоловікім. Ми одне без одного не можемо і не зможемо існувати.

Та якось всеодно потреби щось змінювати,бо це дорога в нікуди...

Приймаю душ і одягаю халат. Далі виходжу до Артура. Настав час і мені його трохи подражнити .

Та чи варто гратися з вогнем...

Добре, знімаю халат і знову одягаю шорти з сорочкою. Хвала, що Артур все ж вирішив, що нам варто з'їздити на шопінг,бо в мене реально не має іншого одягу.

Навіть, якщо б я це захотіла попрати,то переодягнутися я можу лише в халат. Під яким я буду повністю гола,бо навіть білизни не маю.

Знаєте,я вже наче до цього звикла. Але усвідомлення того, що я її не ношу лише через те, що не маю,не зовсім приємне.

Таке враження, що я просто якийсь безхатько. Але ж я чесно працювала і нікого не чіпала. От за що це мені.

Правда,вже досить цього скиглення. Самій набридло та що зробити. Я ж ще досі в цьому соусі варюся і він більше схожий на прокислий.

Одним словом,натягую на себе маску непорушності та повертаюся до Артура. Хвала,він вже накинув на себе одяг. Бо ще одна така поява і я його точно згвалтую. 

А потім скажу, що він сам винен. Не потрібно було мене провокувати і все. Начебто так чоловіки кажуть.

То чого мені не можна. По закону ми ж рівні.

-Ходімо,-спокійно встає з ліжка Артур і не чекаючи мене виходить.

Взагалі я думала, що після нашого з ним поцілунку,ми станемо якось ближче. При цьому,сама не хотіла з ним щось більше.

Та всеодно все це якось дивно. Він врятував мене вже двічі і обдумує,як правильно усе закінчити. Ми разом всюди, навіть у одному ліжку.

Хоча і просто спали,цілувалися за декілька годин до цього. Проте,все як було так і залишилося.

Наші кроки одне до одного ще більше розводять у сторони. Я не хочу з ним стосунків,бо боюся, що в них не буде ніякого майбутнього.

Ой,я так серйозно тільки що подумала. Не важливо.

А він. Чому вибачився за поцілунок,я ж була не проти. І він занадто сильно цього хотів,я ж відчувала це.

Як він насолоджувався..то чому зараз ми повернулися на початок.

Він усім незадоволений,а я бурчу..Не хай,дещо в цьому світі залишається нездійсненним.

Хоча..я начебто придумала,як розтопити лід між нами. Звісно,що в такому випадку це буде трохи небезпечно.

Оскільки,тоді межу ми перейдемо. Навіть даю на це відсотків дев'яносто. Та хіба є якась різниця . Світ навколо різко збожеволів.

То чи варто опиратися заради якихось причин. Чому просто не бути щасливим і жити одним моментом...

Здається, що я здалася...Так, мабуть,так. І виправдання цьому я не шукатиму. Просто набридло себе стримувати.

Чому я не можу бути просто щасливою. Навіть,у такій ситуації. Божевільній,нереальній і абсурдній. Я просто хочу дізнатися, що думає про мене Артур.

Чи я йому подобаюся так само,як він мені. Можливо, мені здалося, що я йому симпатизую.

В такому випадку,я перестану себе мучити. Створювати якісь ілюзії боротьби і ймовірного розвитку подій.

А просто продовжу свій шлях. Правда,вже більш спокійно і обдумано. Оскільки,поки я все відпустила за течією і нормально не думала головою.

Звісно,не враховуючи постійних думок про Артура. Ну,невинна я. Якби ви хоч раз побачили його тіло,то точно б не забули.

Також, враховуючи сон і ті його палкі поцілунки...Ммммм.

-Що з тобою. Ти наче в хмарах літаєш?-запитує Артур.

І тут я бачу, що ми вже на парковці біля якогось торгового центру.

-Та все добре,не зважай,-відмахуюся від нього.

От,що я йому можу сказати. Що вже декілька днів мучу себе тим, чи спати мені з тобою чи ні.

Та ти цього мені,наче і не пропонував. Але це не завадило мені розіграти в уяві цілу драму.

Все ж ми жінки трохи цікаві створіння. Або ж просто я трохи божевільна..

-Хоча.. слухай. Ти не хочеш трохи розслабитися і чогось випити?-іду в абанк. 

Оскільки, далі ні терпіти,ні чекати не хочу. Щодо можливо не зовсім доброго розвитку подій,то байдуже.

Краще шкодувати про скоєне,ніж про те, що не спробував..