Читати книгу - "Ненависть при світлі, Роза Фаєр"

Ми приїхали до бару через хвилин десять. Весь цей час пройшов у тиші. Я весь час дивилася у вікно і повністю ігнорувала присутність Артура. Навіть начебто не глянула в його сторону жодного разу.

Він же лише чомусь деколи тяжко видихав. Чи то нагадував про свою присутність,чи то в нього починався кашель.

Не знаю, краще б, щоб другий варіант. Я чомусь хочу, щоб йому було погано. Так,як мені зараз. Особливо після того,як я побачила його з іншою.

При тому,я чудово усвідомлюю, що ми з ним не пара. Але вкотре нагадую, що я жінка. А ми,як відомо,ревнуємо свого хлопця, колишнього і ще того красеня,що збоку.

Навіть, якщо ви не знайомі. Правда,це не дуже міцний аргумент,але я головою лише з власною совістю. І їй наче цього досить. Отже,і мені.

Я вийшла з автомобіля і не чекаючи Артура,зайшла всередину закладу. На щастя,це було доволі гучне і гамірне місце. І я одразу ж виявила, що вільного столику не має.

Таким чином,ми сидітимемо біля барної стійки. Все ж сьогодні зірки на моєму боці. Так споїти буде його набагато простіше.

І ми не зможемо нормально поговорити. Всюди будуть незнайомі люди,а нам не варто, щоб хтось чув нашу розмову.

Тому,все повинно пройти швидко і не дуже затратно. 

-Чому не заходиш далі?-Артур різко опинився за спиною.

Від його близькості я напружилася. Можливо,я помилилася і все ж буде складно..Ні,не напоїти його,а кинути..

Проте,я сильна і впораюся. Українських жінок важко зламати. Хоч би які там коріння в мене були присутні та вони не домінанти,то точно.

-Тут так багато людей і місце біля стійки,-вдаю, що розчарована таким розкладом справ.

-Можемо поїхати у інше місце,-опускає руки на мої плечі.

Такі гарячі і міцні.....Ух,аж мурашки по шкірі. Так,це заборонений жест.

-Ні,не варто. Я ж тільки хотіла випити,-прямую до барної стійки.

Повністю ігноруючи те, що він зробив. Начебто це нічого не означає. Але ж нічого..

-Два віскі,будь ласка,-звертаюся до бармена.

Зовсім не чекаючи Артура. Сподіваюся, що він не відмовиться. А якщо і спробує,то я придумаю щось інше.

План втечі,я маю на увазі. Він не має про нього знати. Чомусь я впевнена, що в такому випадку нічого не вийде. Що він буде проти. Чи я все ж боюся, що буде байдуже.

Бляха..яка я слабка. Проте, нічого, мені вистачить духу. А поплакати в подушку можна й пізніше. Звісно, якщо захочу тоді. 

Та навіщо,я чиню правильно. І так вже втратила занадто багато часу. Варто чимшвидше виправити ситуацію і повернутися до нормального життя. Поки ще є куди повертатися.

-Ти не проти, що я вже зробила замовлення?-мило усміхаюся.

Мені потрібно, щоб він нічого не запідозрив. Бармен якраз ставить перед нами дві склянки. Я аж облизую губи так хочу втекти від реальності.

-Ні, нічого,-краєм вуха чую Артура. Він чомусь спохмурнів.

Невже не вдалося взяти номер у тієї кралі. Бідненький і зі мною йому нічого не перепаде. Правда,про це він дізнається вже завтра. Сподіваюся, що це не буде для нього сильним ударом по чоловічому его.

Підношу склянку вгору і роблю один ковток. Потім ще і ще. Здається,я не стотмаюся.

Артур робить вказівку, щоб мені наділи ще. І я знову випиваю залпом. Хміль накриває мене різко.

Отже, варто заспокоїтися і далі лише вдавати,що п'ю. Бачу, що мій компанйон вже теж спустошив склянку.

Фух.. здається все виходить. Цікаво,яка в нього доза. Правда, краще за своєю слідкувати,а краще чогось з'їсти.

 Раптом Артур нахиляється до мене і тихо шепоче:

-Нас знайшли. Спокійно виходимо.....

Я прокляла свій план і взагалі думку, що варто було виходити з готелю. Тіло закам'яніло і я знову відчула липкий страх.

Звідси?Як? Чому? Мені не вкладається в голову. Але часу шкодувати себе не має. Артур допомагає мені стати на ноги. Він вкотре мене розуміє, навіть те, що самостійно я не зможу дійти до авто.

Він обіймає мене за плечі і веде до виходу. В його обіймах стає трохи краще. Принаймні, мене не трусить і я йду своїми двома.

Ми опинилися на свіжому повітрі і я роблю глибокий вдих. А потім ще і ще..

Начебто допомогло. Наш автомобіль вже близько та Артур чомусь веде мене мимо нього і повертає в провулок.

Я зрозуміла за все наше знайомство,що йому видніше. Тому, сперечатися не почала. Це було б жахливою дурницею.

Ми проходимо ще декілька кроків і зупиняємося. Артур після цього різко притуляє мене до найближчої стіни і притискається сам.З одного боку, його дії логічні. В темряві ночі нас так ніхто не роздивиться.

 ***

-Це так жахливо. Як ви від них втекли?- Ксеня занадто сильно перейнялася моєю розповіддю. Це вкотре моя помилка, бо я мала попередити її наперед...

-Ось тут і криється найбільша таємниця,-чомусь усміхаюся, бо вже несподівано сама для себе, пережила це.

***

Я прокляла свій план і взагалі думку, що варто було виходити з готелю. Тіло закам'яніло і я знову відчула липкий страх.

Звідси?Як? Чому? Мені не вкладається в голову. Але часу шкодувати себе не має. Артур допомагає мені стати на ноги. Він вкотре мене розуміє, навіть те, що самостійно я не зможу дійти до авто.

Він обіймає мене за плечі і веде до виходу. В його обіймах стає трохи краще. Принаймні, мене не трусить і я йду своїми двома.

Ми опинилися на свіжому повітрі і я роблю глибокий вдих. А потім ще і ще..

Начебто допомогло. Наш автомобіль вже близько та Артур чомусь веде мене мимо нього і повертає в провулок.

Я зрозуміла за все наше знайомство,що йому видніше. Тому, сперечатися не почала. Це було б жахливою дурницею.

Ми проходимо ще декілька кроків і зупиняємося. Артур після цього різко притуляє мене до найближчої стіни і притискається сам.

З одного боку, його дії логічні. В темряві ночі нас так ніхто не роздивиться. Тоді чому він починає цілувати мене в шию і шумно видихати..

Я напружуюся від його дій. І з жахом розумію, що мені подобається.

Те,яке його тіло міцне і гаряче. Те,як він ніжно робить доріжку поцілунків від вуха, спускаючись по шиї майже до грудей. Проте,не зупиняється і однією рукою накриває одну,а потім іншу.