Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

***

Якби біля мене було люстерко, то я б точно побачила, як мої зіниці розширилися дивлячись на пана Халіма, що так близько сидів. Я мала рацію, коли думала, що сьогоднішній день не буде схожий на інші. Щоправда, я не уявляла на скільки. 

- Ви хочете зробити все, щоб моє серце вистрибнуло з грудей від надлишку адреналіну? 

- Невже тобі так лячно сказати мені у вічі свою думку про мене, що ти відчуваєш прилив адреналіну? - голос чоловіка стає нижчим і мені здається, що по тілу пробігають мурашки. 

- Надто провокативне запитання, вам так не здається? - чоловік на це тільки посміхається. Я розумію, що він навмисно провокує подібний діалог, але все одно йду на повідку. 

- Залежно під яким кутом на нього дивитися. То що Асю, який комплімент ти хотіла мені зробити? Яким я виглядаю у твоїх очах? 

- Сильним… - погляд піднімається наверх і тепер я дивлюся у чорні безодні очі навпроти - Мудрим… надійним. І не моїм. 

- Так нечесно. Ти ж прекрасно знаєш, що я нічого не розумів - тепер була моя черга посміхатися.

- Ви хотіли почути компліменти, щоб я дивилася вам у вічі і я це виконала. Але якою мовою це має бути ви не уточнювали, тому я знімаю всю відповідальність з себе. 

- Ти ж розумієш, що в цю гру можна грати у двох, юне, красиве дівча, яке боїться подивитися мені у вічі - другу частину речення я не розумію і це мене дратує. Хочу знати, що пан Халім відповів мені. 

- Ми так довго можемо говорити один з одним на рідній мові. 

- О так і я зможу тебе збентежити навіть тоді, коли ти не будеш розуміти як перекладаються мої слова з арабської - я в цьому навіть не сумніваюся. 

***

Зустріч з Асею я уявляв у голові наперед, але те, що вийшло пішло трохи не по плану. Перш за все я хотів, щоб ми просто поговорили і дізналися краще один про одного, але діалог звівся до справжнього флірту. Не скажу, що мені це не подобається. Навпаки, вогник цікавості почав перетворюватися на багаття, що горіло в середині мене. А Ася тільки олії в нього підливала своєю боязкістю та ніяковістю. 

Як діалог плавно перейшов у повільний танець, я так і не помітив. Просто лунала спокійна мелодія і я подав дівчині руку. Та з подивом кілька секунд дивилася на неї доки не наважилася вставити свою долоню. І ось ми двоє, посеред палуби яхти, яка пливе Перською затокою, повільно танцюємо під легку мелодію. 

- Пане Халім, вам не здається, що ми робимо щось неправильно? - шепіт Асі приємно лоскотить шкіру на шиї. Дівчина мало не на пальчиках стоїть, щоб їй було зручно тримати руки на моїх плечах. 

- Неправильним мені здається тільки те, що ти говориш до мене “пане” і на ви. Думаю, що варто залишити формальності позаду. 

- Не можу.

- Чому? 

- Бо мені здається, що цим я перейду якусь невидиму межу - я схиляю свою голову нижче, щоб дещо сказати Асі, але натомість гублюся, коли вдихаю аромат її парфумів. 

- Ти боїшся цього? 

- Я боюся того, що все це буде неправильно. 

- “Правильно” і “неправильно” - доволі суб’єктивні поняття. Об'єктивним є тільки те, що ти відчуваєш. Тому я хочу попросити тебе, назви мене по імені. Відійди від формальності, скажи це так, як ти відчуваєш зараз. 

О Аллах, що я зараз роблю? Здоровий глузд так і кричить, що я не маю допускати подібного, але серце вважає по-іншому. Йому хочеться безумства і я відпускаю себе. 

- Халім… - по тілу проходить електричний імпульс від інтимності моменту, яким я насолоджуюся. 

- Повтори ще раз. Хочу знову почути, як ти звертаєшся до мене без цього клятого “пане”.  

- Халім… - чи це надлишок емоцій, чи це Асі надто ніяково, але я спостерігаю за тим, як дівоча голова втикається чолом кудись мені у ключиці. Тепле дихання обпалює шкіру, але я готовий носити на собі опіки, лише щоб продовжити цей момент. 

- Як ви далі бачите ваше спілкування з юною пані, коли все закінчиться? Що ви готові зробити, щоб почуття виявилися взаємними?

Голос Маліки в голові став ніби грім серед ясного неба. Я знову згадав слова, які почув від неї два дні тому. Того вечора я не знав, що їй відповісти, але я сьогодні, завдяки Асі, мене осінило. 

- Ти бачиш у мені тільки людину, якій ти щось завдячуєш? Чи все ж таки чоловіка? - від відповіді на це запитання багато чого залежало, а тому я хотів, щоб це юне дівча було зі мною відвертим. 

- Я… - подих затамовується і я даю Асі можливість висловитися - … не бачу в тобі тільки людину, якій завдячую за допомогу. Ти став більшим у моїх очах. 

Повітря повільно видихається і я несвідомо притискаю дівчину ближче до себе. Сьогоднішній день пішов не по плану з самого початку, але мене це не засмучує. Я почув слова, які мені було потрібні і тепер готовий дати Маліці відповідь на її запитання.

P.S. Завтра в честь особливого для мене, як для автора, дня вийде додатковий розділ. Не пропустіть його, як і оновлення в моєму блозі. 

Щодо наших героїв, то їхня історія наближається до логічного фіналу. У мене запланованих ще 5 розділів та епілог, які вийдуть в цьому році. Очікуйте багато емоцій, динамічних подій та приготуйтеся до рішень, які приймуть Ася з Халімом)