Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики, Тіна Вітовт"

От сиджу я у клумбі на рушнику, за Артемом спостерігаю. А він наче тигр у клітці по подвір'ї гониться. За голову зрідка хапається. 

Переживає, чи що? Бідолаха, не знайшов, ні? Що і там немає? Ох, як же шкода. Аяяй, така вреднота я - сховалася, так що знайти не може. Що ти, красунчику робити будеш далі?

Чи шкода мені його? Тю, та де там. Цікаво, що далі робити буде, коли не знайде мене на подвір'ї.

Попкорну не вистачає дивитися онлайн кіно, але погляд упав на руки. Ні, не потрібно попкорну, руки у мене брудні, жах, не гігієнічно беде їсти брудними руками.

Побігав ще трохи, по кутах позаглядав. Ні? Немає? Не знайшов? Ах, як же шкода. Ну все, годі. Тікай звідси, мені в душ потрібно, привести себе до ладу, а то вже поросям себе відчувати розпочинаю, та таким що любить у багнюці спати.

А гарний, паскудник. Аж замилувалася широкими плечима, міцними руками... Ох, у мене і то дупця не така накачана, а у нього така що руки засвербіли, так помацати захотілося, яка на дотик його краса.

Так, слинку підібрала. Мало що вся в багнюці та сльозах зі шмарклями? Ще не вистачало обслинитися до повної картини.

Краса, воістину, вбивча сила. От, побачить мене хтось зараз у вечірніх сутінках, що вже спустилися, так відразу і буде вбитий моєю неземною красою. Наповал прямо.

Я б і сама скапусдилась, поміть таке диво природи. Можливо і заікою на вечір стала б, хоча і не з полохливих дамочок.

Побіг. Шлях до цілі чистий. Вибираюся.

Тільки почала повзти, як знову хтось почав ходити біля клумби. 

Тимур вийшов. Та щоб ти скис. Чому вже ти виповз на подвір'я? А вечерю хто готувати буде? А так обіцяв, що про все подбає. Ну може і не зовсім... та досить. Неважливо, хай краще піде - ділом займеться.

І знову сиджу. Чекаю. У клумбі колупаюсь. Ох, бідний мій манікюр, всі наші вчорашні старання з наведення краси пройшли марно. Ну, нічого, завтра Лєра мені все виправити, а сьогодні просто гарненько відмиюся.

Та скільки можна лазити по подвір'ї? Мені вже душ у мареннях скоро приходити буде.

Походив. Покликав Дениса. Геть забула, що він десь на подвір'ї вештався, могла спалитися. Постояли, про щось поговорили. Шкода нічого не чути, про що говорять, і по губам не прочитаю, далеко, і не володію я потрібною технікою. І пішли в будинок.

Знову прислухалася. Здається нікого. Повзу.

І... знову шум та гам. 

Висипає з будинку на подвір'я ціла процесія. Це дівуль випроваджають із хлібом та сіллю. Чи це зустрічати так мають? Та байдуже, головне випроваджають, рушниками їм дорога.

Знову під дупцю підстелила, на рушнику сиджу, ох, і бідненький, геть замурзаний. Нічого, відперу тебе, мій хороший. 

Кіно дивлюся далі. От цікаво, чому я раніше цю позицію для спостереження не розглядала?

Адже місце просто неперевершене. А головне і нікому в голову не прийде думка, що хтось може сидіти у клумбі, між кущами квітів.

Бо навіть дико звучить, а вигляд ще гірший, якщо врахувати троянди, то ще й травматично. І тільки після цієї думки відчула - я подряпана колючками кущів троянд, і добряче, бо вже припікати починає.

Та що ж мені так не щастить. Вони там знову стали стосунки з'ясовувати. Коли вже цей цирк з клоунами роз'їдуться?

Ого-го, та там знову дівоча бійка накльовується. Ох, подруго не гарячкуй, ти одна, а їх двоє. Хоча, у Лєри Стас під боком, він свою красунечку не дозволить образити.