Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова"

Поглянувши на обличчя батька, Миров замислився.  Хлопцю хотілося одночасно плакати та іржати як кінь.

Все ж таки він обрав другий варіант.  Дивлячись на сина, що регоче (і це ще мене надумали психом називати, ага), Сергій тільки головою похитав.

- Я хоч раз завдав тобі шкоди?  – терпляче звернувся чоловік до моєї матері.

- Ні, - мати замотала головою.

- Я хоч раз дав тобі засумніватися, що ти мені потрібна?  - поцікавився він, не зводячи з матері погляду.

- Ні, - жінка повторила той самий жест.

- Тоді давай поговоримо наодинці?  – благаюче попросив Сергій.

"Ні, мамо".

Ех, якби в мене була сила навіювання, я гори згорнула б.  Ну, Сергія б точно згорнула.

- Добре, - видавила мати.

Що вона погодилася?  Зупиніть землю я зійду!

Здається, Миров, який палить поглядом свого родича, думав про те саме.

Коли пара пішла, попередньо грюкнувши вхідними дверима, і сіла в машину, Алекс невдоволено озирнувся на мене.  Здається, Сергій не хотів, щоби ми його чули.

– У нас знову нічого не вийшло, – резонно зауважила я.

- Тоді завтра перейдемо до другого варіанту, - роздратовано промовив Миров.

Через чергову невдачу ми знаходилися в моторошному настрої, коли якесь створіння подзвонило у вхідні двері.

Алекс окинув мене поглядом і дійшов висновку, що зустрічати я нікого не піду, тож робити це доведеться саме йому.

За хвилину задоволена Маша вже сиділа поруч зі мною, Саша з Андрієм відкорковували пляшку з коньяком, а Міша з Настею розташовувалися на дивані.

- Ну як?  - Поцікавилася Громова, спостерігаючи за маніпуляціями Багрова.

- Ніяк, - огризнулася я.  – Вони примудрилися помиритись, навіть коли мати дізналася, що її майбутній чоловік є вампіром.

- Ви сказали про таке людині?  - Вразилася Настя.

Я сподіваюся, вона незабаром замовкне?  У мене терпіння не гумове...

- Як ви могли вчинити так необдумано?  - все не могла вгамуватися Руда.

То який термін мені дадуть за вбивство з особливою жорстокістю?

- Ксюша!  - Прокричала Настя.  - Ти мене взагалі слухаєш?

Вдих.  Видих.  Вдих.  Видих.  Я просто добра безневинна дівчина, яка дуже спрагла крові.

- Гончарова!  - Підвищила голос сестричка Міши.  - Ти мене взагалі сприймаєш?

- Ага, - діловито відгукнулася я.  - І з кожним наступним твоїм словом, мені все більше хочеться вбивати.

Алекс навіть відволікся від розпиття міцного коньяку і з цікавістю дивився на нашу бійку. Міша із Андрієм, втім, від нього не відставали.

- Ти з мене знущаєшся?  – спитала Настя.

Боже, яка вона здогадлива.

- Ні, що ти, - захитала головою я.  - Над тобою знущатися - це справжнє блюзнірство.  Тому що природа, мабуть, над тобою і так знущалася.

Руда підвелася з місця і попрямувала до мене.

- Телефон візьми, - щиро порадила я.

- Навіщо?  - Не зрозуміла вампірша.

- Місце на цвинтарі замов, дурепа.

Маша застережливо пірнула мене ліктем убік.

- Ти вважаєш, що я погано виглядаю?  - Грізно поцікавилася Настя, повністю ігноруючи останню фразу.

Погляд усіх присутніх подався на тонну косметики.  І тебе, пані, ще мучать невиразні сумніви?

- Ні, не погано, - заперечила я, - скоріше стрімко.  Якби я тебе якось уночі в темному безлюдному провулку зустріла, то на шпильках так би драпанула, що в кросівках би не наздогнали.

Руда насувалась на мене, наче антициклон.  Але Міша перехопив сестру і змусив її зупинитися. Настя своєю чергою сильно відштовхнула брата, намагаючись підібратися до мене ближче.  Ні, я, звичайно, рада була б цьому бажанню, якби воно виходило, наприклад, від Мирова.  Але не від Рудої, точно.

- Я її задушу, - зашипіла Настя, відбиваючись від Багрова, який вирішив допомогти другові.

- Ні-ні, - запевнив холодний голос, що лунав з другого кінця кімнати.  – Тобі не варто це робити.  Я сама не буду проти.

І всі ніби по команді подивилися на вікно, біля якого, спершись на підвіконня, стояла Олена Мирова.