Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він добряче затягнувся й послав до стелі хмару диму.
— Снайпер Лакхіман Ґурунг,— сказав він, постукавши по тоненькій коричневій теці на столі перед ним.— Рядовий, перший клас, четвертий полк, особистий гуркхський полк принца Уельського. Вік — сорок два. Поступив 1897 року, брав участь у військових діях на кордоні з Афганістаном, після цього воював у Франції та Палестині. Професійний військовий, 1920 року відмовився демобілізуватися. Минулого місяця його полк перевели до Калькутти, на цю базу.
— Ви його заарештували?
Доусон зробив іще одну затяжку. Очі у нього були червоні.
— Ще ні. Він самовільно залишив полк понад тиждень тому. Приблизно в той же час, коли зникли каністри з газом.
— Не припускаєте, де б він міг залягти?
— Перевіряємо всіх відомих родичів, які можуть проживати на цій території, розповсюджуємо інформацію серед наших оперативників у місцевих частинах. Ми помітимо його, коли він з’явиться.
Порожня бравада. Як і я, Доусон надто довго варився в цьому казані, щоб повірити власній риториці. Ґурунг заліг на дно. Єдиний спосіб його упіймати — це випередити: вирахувати, куди він піде, й дістатись туди першими.
— Ви планували використати Маꥳра,— нагадав я.— Цей план і досі в силі?
Доусон потер чоло.
— У силі,— підтвердив він.— На території військового містечка в Барракпурі за кілька годин відкриється різдвяний ярмарок. Більшість службовців отримали вранці вихідний на честь візиту принца Уельського. Полковник Маꥳр проведе ранок на ярмарку, намагаючись при цьому бути якомога помітнішим.
— Вважаєте, Ґурунг клюне?
— Сподіваюся.
— Чому б не піти ще далі і не намалювати на спині у Маꥳра мішень?
— Повірте, я б залюбки це зробив, якби це допомогло.— Він витягнув із рота люльку: — До речі, звідки місіс Данлоп дізналася його ім’я?
— Вона вже двічі його зустрічала. Його син став жертвою експериментів «Равалпінді» — вона доглядала за ним упродовж кількох днів перед його смертю. Хлопець утратив зір, легені згоріли. Батько почав мститися.
— Тоді сподіваймося,— зітхнув Доусон,— що його бажання помститися змусить скористатися шансом і напасти на Маꥳра.
Двадцять хвилин по тому, проковтнувши горнятко чорної кави у найближчій різдвяній ятці, ми з Не Здавайся сиділи в автомобілі. Застрягли десь на Стренд-роуд. Зважаючи на прибуття принца Уельського, найближчий маршрут назад — уздовж Ред-роуд повз Будинок уряду — був перекритий, потік транспорту відвели від набережної. Удалечині ранковий туман оповивав міст через Говрах. Зійшло сонце, і разом із ним прокидалося місто, щоб відсвяткувати Різдво. Дороги вже заповнилися, торговці, що везли свіжі продукти, змагалися за те, хто раніше потрапить у місто. Але цього ранку до транспорту приєднався натовп зовсім іншого кшталту. Протестувальники в білому з плакатами стікалися до берега, можливо, хотіли дістатися вокзалу біля Говраху.
Рух попереду зупинився, військові оточили демонстрантів сталевим кільцем, відганяючи від мосту та бульварів у глиб кварталів. На причалі також утворилися довгі черги, оскільки солдати перекрили доступ до поромів і розпитували всіх, хто скидався на людину, здатну завдати клопоту.
— Якось занадто для скромного візиту принца Уельського в наше місто,— завважив Не Здавайся.
Не така вже й несподіванка. В Індії навіть секрети, які охоронялися найретельніше, просочувалися назовні, і проблема, як правило, полягала в самих індійцях. Шкода, що без них країна не могла функціонувати — ні бюрократія, ні залізниці, ні сили закону та порядку; а якщо в системі є індійці, покірні пеони чи товсті бабу, завжди лишався ризик, що інформація перетече до супротивників Британської Індії. Люди завжди плескали язиками, і вистачало одного помічника начальника станції, який симпатизував Конгресу, десь у Варанасі чи Патні, чи ще десь по маршруту, який би здогадався, що ВІП-персона, яка проїжджатиме станцію в особливому потягу,— це Його Королівська Високість принц Уельський, і поділився своїми міркуваннями з місцевими партійними кадрами, і новини долетіли до Калькутти раніше за принца.
На дальньому кінці мосту заявилася колона автомобілів: оливково-зелений броньований автомобіль попереду, за ним два чорні легкові, один «ролс-ройс», іще, можливо, «кросслі» — важко визначити на такій відстані,— обидва з піднятим верхом, замикало колону ще одне військове авто. За кортежом показався автобус, як я припустив, із королівською свитою, ще один із представниками преси і вантажівка з техніками-кінохронікерами французької кіностудії «Пате».
Автомобілі швидко перетнули міст, проминули натовп протестувальників і нерухомий транспорт на березі, повернули на Гаррісон-роуд. Не Здавайся витягнув шию, намагаючись роздивитись принца, але марно. На такій відстані принцом Уельським міг виявитись будь-який блідий розмитий обрис на задньому сидінні «ролс-ройса», що промчав повз нас.
— Схоже, дорогу відкриють лише через деякий час,— промовив він, знову відкидаючись на сидіння.— Ми гаємо тут час.
— Згоден,— кивнув я і постукав водія по плечу.— Звідси ми підемо пішки.
Нашим пунктом призначення став Будинок уряду. За часів, коли Калькутта була столицею Британської Індії, Будинок уряду був місцем, звідки віцекороль керував нацією з кількох сотень мільйонів душ. Сам уряд, може, й переїхав у Делі, але споруда так і лишилася однією з найвеличніших у країні, тож була приречена стати резиденцією принца на час його візиту.
За наказом Доусона ми мусили підтримувати зв’язок із аташе принца й військовими офіцерами, відповідальними за безпеку під час візиту.
На сходах будівлі нас зустрів високопоставлений чиновник Управління у справах Індії — в окулярах, сюртуку, краватці і штанах у тоненьку смужечку, який представився Бомонтом і по-діловому повів нас мармуровими коридорами.
— Коли ви вперше звертатиметесь до принца, називайте його «Ваша Королівська Високість»,— інструктував він, пояснюючи протокол.— Після цього можете казати просто «сер».
— Зрозуміло,— кивнув я.
Ми дісталися східного крила, де він передав нас під опіку вже знайомої особи — чоловіка Доусона, Алленбі.
— Його Королівська Високість буде присутній на брифінгу,— повідомив Алленбі, піднімаючись сходами.— Захід лише для старших офіцерів, тож вашому сержанту доведеться лишитися за дверима.
Я повернувся до Не Здавайся.
— Ви не проти, сержанте?
— Ні, сер.
— От і добре. Боронь боже, щоб принц зустрів справжнього індійця, подорожуючи країною.
Алленбі зміряв мене ядучим поглядом.
— Він уже знає про загрозу? — запитав я.
— Ні,— відповів Алленбі. Ми переступили останню сходинку й пішли коридором, застеленим килимом.— І буду вдячним, якщо ви про це не згадуватимете.
— Гадаєте, йому не варто говорити?
— Що саме говорити? Ми не отримували жодної погрози на його адресу. І Калькутта вам не Сараєво.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
