Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

– Я просто не так чітко висловився, як вправний у вимові пан Сантьяго, – іронічно додав блондин.

– Я ж казав, що мене звуть зовсім не Сантьяго.

– А я ж казав, що моє прізвище зовсім не Стаатс. – Він засміявся і вклонився Катаріні. – До ваших послуг, jonge meisje. Ви не повірите тому, що я про вас чув.

– Повірю, – пробурмотіла Катаріна, не зовсім задоволена присутністю гостя. Вона не розуміла, навіщо Еркісія привів сюди цього веселого містянина. – А чим займаєтеся саме ви?

– Скажімо так, ми займаємося в одній і тій сфері, тільки я вільний підприємець.

– Ван дер Стаатс – прецизіоніст... тобто етеромант, – виправлений Еркісія. – Однак важливіше те, що він надає безліч специфічних послуг, пов'язаних з цією галуззю. Він знаходить важкодоступні реагенти, пропонує арамейські словники, торгує ефектами, є посередником в контрактах і замовленнях, і нарешті: він досить хороший шпигун і детектив. Як ви можете здогадатися, він буде для нас безцінним.

– Так, насправді, – підхопив блондин. – Meneer Сантьяго вже пояснив мені в кількох коротких реченнях, чого він від мене хоче, і я радий повідомити, що це цілком здійсненне завдання. Навіть більше: на мою думку, зовсім не обов'язково чекати хвилі еміграції з Англії. Ті, хто приїдуть звідти, звичайно, будуть корисними, але я можу знайти багато людей в самих Нідерландах, які пристануть на вашу пропозицію.

– Це як? Кого ти маєш на увазі?

– Різних людей. Ви, в університетах і орденах, здається, забуваєте, що світ не закінчується в їхніх стінах. Ви ж не думаєте, що домініканці та лейденці мають монополію на етеромантію? Я знаю перекваліфікованих алхіміків, ченців-відступників, дезертирів с'юнгондерів, циркових фокусників і багато таких, як я, які просто відчули запах грошовитого дільця і вирішили ним зайнятися. Звісно, всі вони роблять вигляд, що нас немає, але, як не дивно, ми надалі існуємо. Саме з таких людей ви хочете формувати свій загінчик. Більшість з них не матимуть ніякої військової підготовки, а будуть лояльні лише гульденові, в чому, зрештою, і полягає сенс.

– Що ти думаєш про цю ідею? – звернувся Еркісія до дівчини.

– Звучить непогано.

Вона кивнула, вагаючись. Якщо вона хотіла керувати, то мусила навчитися вірити в компетентність інших. Принаймні про це вона знала, читаючи Марка Аврелія.

– Чудово! – Ван дер Стаатс різко підвівся зі стільця. – У такому разі я повернуся до своєї роботи і більше не турбуватиму вас іграми в шаради чи чим там займаються аристократи вечорами.

Коли він пішов, Катаріна побігла за ним.

– Стаатс, – сказала вона, коли вони вже стояли в коридорі і вона була впевнена, що Кунеус нічого не чує. – У мене до тебе прохання. Чи не міг би ти купити мені трохи свинцю?

– Звісно. – Він навіть не моргнув. – Скільки? Унцію, фунт?

– Двісті двохфунтових злитків.

Той запитливо подивився на неї.

– Гаразд, без проблем. Куди доставити?

– До моєї майстерні в Лейдені. Бажано в ящиках. Обов'язково завтра вранці. Я передам вам акредитив через слуг.

– Зроблю.

Катаріна зрозуміла, що цей посередник їй подобається – він не ставив зайвих запитань, на які їй постійно доводилося готувати відповіді, коли вона розмовляла з кимось іншим. Коли він випарувався, вона повернулася до вітальні. Кунеус та Еркісія якраз обговорювали якусь богословську тему і, схоже, не могли знайти спільної мови. Вона безжально перервала їхню дискусію. Адвокат, мабуть, зрозумів, що він лише заважає, і пішов.

– Я бачу, що ви не сиділи без діла, поки я хворіла, – звернулася дівчина до Еркісії.

– Так, я не сидів склавши руки. Мені вдалося, не без проблем, переконати фон Найбор, що я вже розповів їй все, що знав. Спроба замаху з мого боку допомогла, бо дала їй зрозуміти, що я спалений.

– У тебе є якісь ідеї, чому вона не посадила тебе до в'язниці?

– Так, причина банально проста. Кожного домініканця, якого протестанти брали в полон, орден звільняв або вбивав протягом декількох днів. Я сам виконував такі місії. Монахи проникли в усі розвідки північних держав, а отже, і в тюрми. Вона хотіла уникнути цього, не пускаючи мене до казематів, де мене б без проблем знайшли. Але, як бачиш, це не дуже допомогло.

– Ти вважаєш, що це ще не кінець?

– Зараз у нас на деякий час настала тиша і спокій. Давно вже не траплялося, щоб загін домініканців похерив справу. Ми, тобто вони, страшенно ефективні. Але Тіленхайм не відступить. Він особисто мене вже давно ненавидить, а тепер я ще й став дуже шкідливим і поставив його в незручне становище. З іншого боку, ти – його особиста невдача, а він дуже погано переносить невдачі. Поки що, як новий генерал, він не в тому становищі, щоб послати за нами армію вбивць, але рано чи пізно він це зробить.

– Було б добре бути готовими.

– Це правда. Ти знаєте, що таке бойова прецизія?

– Не дуже. Тобто знаю, але не маю досвіду.

– Тоді будемо тренуватися. Мені потрібно ще кілька днів, і я зможу більше рухатися. А поки що у нас, точніше у тебе, є ще одна серйозна проблема, яку потрібно вирішити: без охорони етероманти тобі ні до чого. Тобі потрібна армія.

– Я домовилася з Карлом Людвігом Віттельсбахом.

– А, сином Зимового короля? Він хоче повернути собі Пфальц?

– Він тебе здивував?

– Не дуже. Але це буде нелегко: Гейдельберг має вирішальне значення для будь-якого наступу Габсбургів на Північ, і вони так просто його не віддадуть. Фердинанд мусить зрозуміти, що воювати з вами не варто.

– Про це ми теж подбаємо. Загалом, як бачиш, все якось сходиться.

– Не зовсім так. По-перше, отримай якесь підтвердження від Віттельсбаха. Самих по собі обіцянок не вистачить. По-друге, нам потрібне місце, в якому ми спокійно зможемо етеромантія підготувати.

Дівчина подивилася на нього з питанням в очах.

– Треба розбити табір, сформувати з них загін, навчити їх воювати в строю. Не можна отак просто почати формувати армію в чужій країні, – терпляче пояснював Еркісія. – Для цього потрібен рекрутський привілей, а якщо ти хочеш зробити це в Нідерландах, то його надають лише