Читати книгу - "Буллет-парк"

Нед хотів одчинити гараж, щоб подивитися, які машини стоять, а які у від'їзді. Та брама була на замку, і після дотику до штаби у нього на руках зосталась іржа. Стічний жолоб, що його одірвала буря, звисав козирком над дверима. «Вранці поправлю»,— подумав Нед. Двері будинку теж чомусь закрито, можливо, служниці випадково зачинили...

Та раптом пригадав, що в них давно вже немає слуг. Він загукав і став молотити в двері, потім натиснув плечем, зазирнув у вікно... І побачив, що будинок порожній.

Метаморфози

I

Ларрі Актеон був збитий за класичним взірцем: кучері, трикутний ніс, могутнє рухливе тіло, до того ж пристрасть до всіляких новацій ріднила його з Періклом. Він зладнав собі яхту (із креном на лівий борт), спарував фінську вівчарку з німецьким вовкодавом (американський клуб собаківництва не визнав нової породи) та займався притравкою в Буллет-Парку, де мешкав з гарненькою дружиною й трьома дітьми. Нарешті, він член правління комерційного банку «Летарда й Вільямса», де його шанують за кмітливість і темперамент.

Фірма має репутацію чесної, солідної й консервативної, лише в одному випадку вона порушила традицію: до правління входить жінка — місіс Вуйтон, вдова, покійний чоловік якої посідав керівне становище, і дружина попрохала дозволити їй його замістити. Вона розумна й гарна, до того ж фірма зазнала б чималої шкоди, коли б місіс Вуйтон забрала свій пай. Навіть непримиренний Летард підтримав цю кандидатуру.

Її оригінальний і сяючий розум всіх підкоряв ще й тим, що поєднувався з незвичайною красою. Коротше кажучи, це була жіночка років тридцяти п'яти, чарівна, ефектна і до того ж роботяща.

Не можна сказати, щоб Ларрі зневажав її — у нього не вистачило б на це снаги,— його тільки принижувало й дивувало, що краса й голос місіс Вуйтон впливали на справи куди дужче, аніж його темперамент і кмітливість.

Кожен член правління — а їх семеро — має окремий кабінет, що тулиться до головного приміщення, де панує сам містер Летард. Обладнання старосвітське, а по стінах висять портрети померлих діячів. Кожен із шести чоловік обов'язково носить годинник на ланцюжку, має приколку до краватки й капелюх з широкими крисами.

Якось після обідньої перерви Ларрі сидів, занурившись у напівтемряву, та думав, куди б пристроїти свої акції. І раптом згадав: серед клієнтів фірми є такий собі культурно-просвітницький фонд, який з охотою вхопиться за них. Гнаний невсипущим темпераментом, Ларрі метнувся до містера Летарда та вдерся, не постукавши до його кабінету. Там саме перебувала місіс Вуйтон в одному тільки перловому намисті, а поряд містер Летард усього-на-всього з ремінчиком од годинника.

«Пробачте!» — вигукнув Ларрі й повернувся до свого кабінету. Голих жінок він бачив чимало, але такого розкішного тіла — не доводилось. Особливо її шкіра — осяйна й рожева, що зливалася з блиском намиста. Пафос і нагла краса цього тіла застряли в його пам'яті, наче мелодія. Він побачив те, що йому бачити було зась, а в холодному погляді місіс Вуйтон блимнуло на нього чимось гемонським і нечистим. Він знав — і ніщо вже не могло його розрадити,— що допустився фатальної помилки й заслуговує тяжкої кари. Ревна послужливість гнала його до кабінету начальника. Здавалося б, це заслуговує на похвалу. Чому ж тоді у нього таке відчуття, ніби над головою зависла хмара? Всі ласі до жінок, і те, що він побачив, можливо, відбувається в тисячах установ. Адже це саме звичайне явище, заспокоював він себе. Та вмить похопився, бо в отій шкірі й холодному погляді бісівських очей було щось чарівне й фатальне. Знову й знову він переконував себе, що не вчинив нічого особливого, одначе всі його докази розбивалися об глуху стіну, а внутрішній голос підказував; таки бачив те, що йому бачити зась.

Вернувшись він диктував листи або розмовляв по телефону,— нічого іншого робити не міг. Все намагався узаконити породу вівчарки. Зоологічний сад у Бронксі не виявив жодної цікавості. В клубі собаківництва заявили, що їм не потрібні покручі. Згадавши, що в ювелірних крамницях, універмагах та картинних галереях тримають сторожових собак, взявся дзвонити туди — в Мейсі, Картьєрс, музей сучасного мистецтва,— та у всіх були собаки, а нових не потребували. Останні години провів біля вікна, як перукарі, що в них ніхто не стрижеться, торгівці антикварними речами, що їх ніхто не купує, страхові агенти, яких ніхто не визнає, галантерейники, що ледве зводять кінці з кінцями — дивився у вікно, сумно проводжаючи чудовий день. Всім своїм єством він почував небезпеку, тож ні темперамент, ні здоровий глузд, якими він так щедро володів, не в силі були розрадити.

О сьомій вечора він мусив разом з іншими членами правління бути на діловому обіді в одному з будинків Іст-Сайду. Ще вранці поклав до валізи візитний костюм, щоб потім не вертатися додому; господар будинку, до якого вони йшли, запропонував у нього прийняти душ та перевдягтися. О п'ятій Ларрі полишив свій кабінет і, щоб скоротати час та повернути рівновагу, вирішив прогулятися пішки. На розі П'ятдесят сьомої вулиці глянув на годинник і, побачивши, що ще рано, зайшов до бару. Це був один із тих закладів, де самотні жінки почувають себе цілком вільно. Під час коктейлів вони збігаються сюди з сусідніх будинків після нудного дня. Одна з них привела собаку. Він чомусь кинувся на Ларрі. І то з такою люттю, що зсунув стіл, до ніжки якого був припнутий, та протягнув його кілька дюймів по підлозі; фужери з коктейлями перекинулись. Ларрі довелося тікати в протилежний бік, подалі від жінок. Собака все гавкав та гарчав.

— Що з тобою, мій любий? Що так тебе роздратувало? — сокотіла хазяйка, та дарма.

— Вас не терплять собаки? — спитав бармен.

— Та що ви! Я завжди з ними ладнав.

— Дивно,— протягнув той.— Ні разу не чув, щоб цей пес колись загавкав! Вона приходить сюди щодня і завжди його приводить. Може, вам краще піти до кафе? Бачите, ви тут уперше, а вона наша давня відвідувачка.

— Добре,— буркнув Ларрі і, взявши склянку, пройшов до кафе, де не було жодної душі. Собака вмить заспокоївся. Ларрі допив віскі і розглянувся довкола: чи немає десь іншого виходу, не через бар. Довелося знову крастись повз собаку, і той рвонувся до нього та вгомонився, лиш коли Ларрі шаснув за двері.

В будинку, де його ждали, він бував не