Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » В пошуках Аляски 📚 - Українською

Читати книгу - "В пошуках Аляски"

989
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В пошуках Аляски" автора Джон Грін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62
Перейти на сторінку:
зрозумів: що я пробачив йому, а вона пробачила нам, і що пробачати одне одному необхідно, щоб вижити в лабіринті. Виявилося, що нас багато — людей, яким доведеться жити з тим, що ми зробили і чого не зробили. Щось пішло не так, а щось на той час здавалося нормальним, адже не могли ми зазирнути в майбутнє. Якби ж то ми вміли наперед угадувати довгу низку подій, яка настає за кожним найменшим учинком! Та ми мудрі тільки по шкоді.

Я пішов назад, щоб показати Полковникові записку Такумі, й дорогою усвідомив, що нічого ніколи не дізнаюся. Ніколи не знатиму я Аляску настільки, щоб зрозуміти, про що вона думала в оті останні хвилини, не зрозумію, чи свідомо вона пішла від нас. Та незнання не ослабить моїх почуттів до неї, я назавжди возлюбив Аляску Янг — свого вбогого ближнього вбогим серцем своїм.

Я повернувся в кімнату №43, але Полковника ще не було, тож я поклав записку на його ліжко, сів за комп’ютер і написав, як вийду з лабіринту:

Перш ніж приїхати сюди, довгий час я вважав, що найкращий спосіб вийти з лабіринту — це вдавати, ніби його не існує, побудувати собі в дальньому куточку нескінченного лабіринту маленький самодостатній світ і вдавати, що я не блукаю, що я вдома. Але це веде до самотнього життя в товаристві останніх слів небіжчиків, і я вирушив сюди — на пошуки Великого Можливо, справжніх друзів і не-такого-жалюгідного життя. А потім я схибив, і Полковник схибив, і Такумі схибив, і Аляска вислизнула у нас між пальців. І якщо не підсолоджувати правду, треба визнати: вона заслуговувала на кращих друзів.

Коли вона багато років тому схибила — маленька дівчинка, паралізована страхом, вона сховалася за загадковістю. Я теж міг би так вчинити, але я бачу, куди це привело Аляску. Тому я досі вірю у Велике Можливо — вірю попри те, що втратив її.

Адже я її забуду, так. Те, що створилося, буде повільно й непомітно зруйноване, і я забуду, але вона мені пробачить моє забуття, як і я пробачаю їй за те, що вона в останні хвилини свого життя забула про мене, про Полковника, про всіх, окрім себе і своєї мами. І я тепер знаю, що вона пробачила мені те, що я був дурним боягузом, що я вчинив як дурний боягуз. Я знаю, що вона пробачає мені, як і її мама пробачила їй. І ось звідки я це знаю.

Спочатку я гадав, що вона просто мертва. Просто темрява. Просто тіло, яке точать хробаки. Я дуже часто думав про неї саме так — як про поживу для когось. Від неї — від зелених очей, усмішки, м’яких обрисів ніг — незабаром нічого не залишиться, лише кістки, яких я ніколи не бачив. Я думав про повільний процес перетворення її на кістки, скам’янілість, вугілля, яке за мільйони років викопають люди майбутнього й опалюватимуть Аляскою домівку, і вона з димом випливе з димаря і затягне собою атмосферу. Я й досі думаю, що... іноді думаю, що «потойбічне життя» ми вигадали для того, щоб полегшити біль втрати, щоб наш час у лабіринті став бодай стерпним. Може, Аляска — просто матерія, а матерія рециркулює.

Але я все-таки не вірю, що Аляска була просто матерією. Усе решта в нас теж має право на рециркуляцію. Тепер я вважаю, що ми — це більше, ніж сума наших складових. Якщо взяти генетичний код Аляски, додати до нього її життєвий досвід, стосунки з людьми, розміри її тіла, то це буде все одно не Аляска. Є щось геть інше. Є ще якась частина, набагато більша, ніж сума складових. І ця частина має на щось перетворитися, бо вона не може бути зруйнована.

Хоча мене важко звинуватити в любові до фізики, одне я запам’ятав з уроків фізики: енергія не виникає з нічого і нікуди не зникає. І якщо Аляска наклала на себе руки, ось на що я хотів би подарувати їй надію. Те, що вона забула про маму, підвела і маму, і друзів, і себе,— це жахливо, але непотрібно було замикатися в собі та знищувати себе. Ці жахливі речі можна пережити, бо ми незнищенні, як і вважаємо. Коли дорослі з дурнуватою хитрою посмішкою на обличчі говорять: «Молодь гадає, що житиме вічно»,— вони навіть не уявляють, яка це правда. Не можна втрачати надії, бо людина не може зламатися безповоротно. Ми вважаємо, що ми незламні, бо ми такі і є. Ми не народжуємося і не вмираємо. Як і вся енергія, ми лише змінюємо форму, розмір, прояв. Люди, старіючи, забувають про це. Бояться втратити і підвести. Але та частина нас, яка важить більше, ніж сума наших складових, не має ні початку, ні кінця, отож не може зникнути.

Тому я знаю, що Аляска мені пробачає, як і я пробачаю їй. Останні слова Томаса Едисона були такі: «Там чудово». Не знаю, де це, але вірю, що воно десь є, і сподіваюся, що там чудово.

останні слова про останні слова

к і Пампушечок Голтер, я обожнюю останні слова. Це почалося ще в дванадцять років. У підручнику з історії я натрапив на передсмертні слова президента Джона Адамса: «Зате Томас Джефферсон досі живий». (Як виявилося, ні: Джефферсон помер трішки раніше того самого дня, 4 липня 1826 року; Джефферсонові останні слова були: «Сьогодні Четверте липня?»)

Я не можу сказати напевне, чому мене й досі цікавлять останні слова, чому я ніколи не припиняв їх вичитувати. Це правда, у дванадцять років мені дуже подобалися останні слова Джона Адамса. Але мені ще й дуже подобалася дівчинка на ім’я Вітні. Кохання здебільшого нетривке. (Кохання до Вітні було точно нетривким. Я навіть її прізвища не пам’ятаю). Але іноді кохання лишається з нами.

Я також не можу сказати напевне, що всі наведені в моїй книжці останні слова — точні. Майже завжди справжність передсмертних висловлювань важко перевірити. Свідків переповнюють емоції, час усе стирає, а самого автора тих слів уже немає, щоб усе прояснити. Я намагався бути точним, але не дивуюся, що з приводу двох головних цитат у романі «В пошуках Аляски» й досі точаться суперечки.

Симон Болівар

1 ... 61 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В пошуках Аляски», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В пошуках Аляски"