Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Саєб пропустив мене вперед. Ми опинилися у просторій залі з низькою стелею. Приміщення було розділене на дві частини важкою завісою темно-срого кольору, яка зараз була наполовину прочинена. Схоже, за нею знаходилася опочивальня баронеси.

В приміщенні перебували дві дівчини. Одна з них, у простому одязі, виглядала служницею. Її обличчя було заплаканим і похмурим, а сама вона була високою і худою. Служниця трималася позаду своєї хазяйки, не здіймаючи очей на тих, хто увійшов.

Друга дівчина стояла прямо. Вона була досить високого зросту, ненабагато нижча за свого батька, струнка, у сукні світло-сірого кольору, оздобленій світлим мереживом. Її волосся було прибране у високу зачіску, але не це привернуло мою увагу, а її обличчя. Вона була разюче красивою. Темні брови підкреслювали очі темно-сірого кольору з густими віями. У дівчини був прямий ніс і рот правильної форми. Юна баронеса, мабуть, була не в гуморі, проте не могла відмовитися вислухати свого батька.

- Леді Норісса, - урочисто сказав барон. - Це ваша нова служниця. Її звуть Нью.

При цих словах я шанобливо присіла.

- Вона поїде з вами з доброї волі. А ти, Телі, зможеш повернутися додому, - він кивнув служниці.

- О, дякую вам, пане! - служниця кинулася на коліна і спробувала поцілувати йому руку, проте барон відсторонив її і продовжив:

- Нью понад два роки служила матійській принцесі, і тепер хоче розшукати свою хазяйку. Тому погодилася добровільно поїхати з вами.

Баронеса уважно подивилася на мене.

- А що ти вмієш робити?

- Усе, пані, - опустивши очі, я вклонилася.

- Гаразд, - із сумнівом сказала баронеса.

- Телі, - її тон став наказовим. - Розкажи новенькій її обов'язки. Після цього можеш збирати свої речі і йти додому.

Телі, безперервно вклоняючись, схопила мене за руку і потягла за собою. Поки Саєб розважав баронесу світською бесідою, я вислухала інструктаж, з якого навряд чи запам'ятала половину. Обов'язки служниці були не дуже складними, та найбільше мене бентежило дотримання деталей місцевого етикету, з яким я була не дуже знайома. Однак, я сподівалася, що в полоні у работорговців не доведеться так ретельно за цим стежити.

Перед від'їздом до замку відбулася бурхлива дискусія про те, чи маю я видавати себе за служницю, чи все ж таки повідомити баронесі, ким є насправді. Усі чоловіки, крім Амеда, відстоювали другий варіант. Вони вважали, що леді Вартова не повинна принижуватися до ролі служниці. Однак, я вважала, що конспірація важливіша, і наполягла на тому, що не слід відкривати істину. Не з чуток знаючи жіночу психологію, я всерйоз побоювалася, що баронеса, окрилена хибними надіями, може зіпсувати всю операцію необдуманими словами чи діями. Ну й що з того, що буду вдавати із себе служницю. У цій ролі мені ще не доводилося бути. Уявлятиму, що я в театрі. Здається, це називається "працювати під прикриттям".

Залишок дня був нудним, я вже встигла забути, як це - проводити час у жіночому товаристві. Норісса розпитувала про життя в палаці, і мені доводилося на ходу імпровізувати, поєднуючи вигадані факти з тим небагатьом, що я знала про життя матійського двору. Баронесу дуже цікавили мої розповіді про колишнього нареченого принцеси, тому я здебільшого намагалася фокусуватися на цій темі, іноді ставлячи обережні запитання, щоб спонукати дівчину розповісти про себе.

Ближче до вечора баронеса наказала складати речі. Вона власноруч допомагала мені, мабуть, вважаючи, що новенькій так швидко не освоїтися з усіма обов'язками. У результаті, у нас вийшло два величезних баули, на які я дивилася скептично, сподіваючись, що мені не доведеться їх тягнути.

Ніч минула без пригод, і ось, нарешті, настав ранок дня "Х". Машинально виконуючи вказівки Норісси, думками я була далеко. Де зараз мої товариші? Що вони збираються робити? Адже основні сили залишилися на кораблях. Подумки я уявляла різні сценарії розвитку подій. Від цього заняття мене відірвала поява барона, який оголосив, що прибули посланці за баронесою, і ми повинні бути готові до від'їзду найближчим часом.

Увійшли двоє слуг, присланих бароном. Вони підхопили речі, ми з баронесою пішли за ними. Я несла свою торбинку, леді Норісса йшла без нічого, як і личить аристократці. Дорогою нас зустрів дворецький, який наказав слугам нести баули до воріт. Ми з баронесою піднялися до приймальної зали, у якій я вже одного разу побувала. Тут був барон і незнайомий озброєний чоловік, якого барон представив своїй доньці як капітана Нердвіка. Капітан був високим, міцним чоловіком середніх років, з мужнім обличчям. Його зовнішність не викликала в мене ні неприязні, ні побоювань.

Відбулася коротка сцена стриманого прощання барона з дочкою. Треба віддати належне Норіссі, вона трималася гідно, а барон закінчив свою прощальну промову словами про те, що він сподівається на швидке повернення баронеси. Я й гадки не мала про характер і розмір його боргів, але, за словами годувальниці, підстав розраховувати на їхню сплату і швидке повернення баронеси не було. Внизу на нас чекав добротний екіпаж із загоном озброєної охорони, в якому я нарахувала дванадцять осіб.

Піддані барона прийшли попрощатися зі своєю хазяйкою. Люди стояли за воротами замку. Деякі жінки плакали, обличчя чоловіків були похмурими.

- Дозвольте мені сказати моїм людям кілька слів, - звернулася баронеса до ватажка, коли ми виїхали за ворота замку.