Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

За наказом капітана екіпаж зупинився. Баронеса спустилася на землю. Вона оглянула присутніх, і я здивувалася її витримці. Дівчина дивилася спокійно, і коли вона заговорила, на обличчях людей з'явилася надія.

- Не треба сумувати за мною, - дзвінко сказала вона. - Ці благородні люди мене не скривдять.

Вона вказала на супроводжуючих.

- Але закон є закон. Тому я повинна поїхати з ними. Незважаючи на це, я вірю, що скоро буду вільна! Сили Світла захистять мене. Ви теж повинні вірити в краще, і Бог не залишить вас своїм заступництвом!

Мабуть, у віруваннях тутешніх людей поклоніння Світлу мирно уживалося з поклонінням Єдиному Богу.

У натовпі відчулося пожвавлення. Жінки перестали плакати, деякі благословляли баронесу. Легко вклонившись, Норісса повернулася на своє місце, і ми продовжили шлях.

Ближче до полудня я побачила море. Об'їхавши портове місто стороною, ми попрямували далі вздовж узбережжя. Я запитала в баронеси, чи правильно я розумію, що замок, куди нас везуть, розташований недалеко від моря, і отримала ствердну відповідь.

Більша частина шляху проходила в мовчанні. Баронеса була занурена у свої роздуми. Її награна посмішка зійшла з обличчя, і тепер вона виглядала невеселою. Тож мені залишалося тільки роздивлятися по сторонах. Екіпаж проїжджав поля і виноградники. Мабуть, тут робили непогане вино. Місцями виноградники простягалися до самого горизонту, піднімаючись на схили пагорбів. Та здебільшого місцевість була рівнинною. Тільки зрідка екіпаж долав пологі підйоми і схили. Хоча ми віддалилися від узбережжя, і море було ледь помітне, видно було, що дорога піднімається все вище над рівнем моря. Надвечір загін наблизився до замку, схожого на замок Нордвінд: така сама центральна вежа і кутові башточки. Виглядало так, що баронські замки будували за типовими проектами, відмінність була тільки в рельєфі місцевості та якості матеріалів, з яких побудована споруда.

Цей замок був побудований якісно, чимось нагадуючи фундаментальність Мальрока. Однак, його стіни були складені з темнішого каменю, тому від споруди віяло похмурістю. З воріт назустріч нам виїхав барон зі свитою. Він чемно вітав баронесу, запевняючи її, що вона тут зовсім не полонянка, а лише гостя. Незважаючи на це, він мені відразу не сподобався. Його погляд неспокійно переміщався від однієї людини до іншої. Розпорядившись, щоб нас провели у відведене приміщення, він тихо віддавав ще якісь накази своїм підлеглим. Однак, ми вже прямували за капітаном, і слова барона почути не змогли.

Нам відвели приміщення, схоже на те, в якому тримали баронесу в її рідному замку, за винятком того, що внутрішнє оздоблення було біднішим. Такі самі гвинтові сходи вели на другий поверх, і я не сумнівалася, що вежа буде надійно охоронятися. Ми приступили до розкладання речей. Незабаром принесли вечерю, після чого ми із баронесою залишилися вдвох.

Після вечері на баронесу напала балакучість. Вона розповідала історії зі свого життя і розпитувала мене, заважаючи обмірковувати ситуацію.

Нарешті, вона вгамувалася, і ми лягли спати.

Вночі мене розбудив гучний стукіт. Хтось бив у двері, і грубий чоловічий голос кричав: "Відчиняйте".

Я притихла, не знаючи, що робити, але тут двері відчинилися від удару, і до приміщення увірвалися озброєні люди.

- Підйом, красотки! - проревів той, хто йшов попереду. - Поїдете з нами.

Мені здавалося, що минуло зовсім небагато часу, і північ ще не настала. Цих людей я раніше не бачила. Усе це я швидко прикидала, схопившись із ліжка і накидаючи плащ.

Баронеса злякано сіла, натягуючи на себе ковдру.

- Хто ви такі? - запитала вона тремтячим голосом.

- Леді Норісса, вставайте й одягайтеся! - владно наказала я.

Вигляд цих людей показував, що опір - не дуже гарна ідея.

- Дівчисько має рацію, леді, - підтвердив той, хто увійшов. - Швидко одягайтеся або поїдете, як є.

Я намагалася зорієнтуватися. Не схоже було, щоб ці люди збиралися заподіяти нам шкоду просто зараз.

- Сер, накажіть, щоб ваші люди відвернулися і не роздивлялися леді Норіссу. Адже це непристойно, - я намагалася надати своєму голосу боязкості, але водночас бути наполегливою.

Подіяло. Ватажок наказав своїм людям вийти і почекати за дверима.

- А я залишуся і нагляну тут... за пташками, - засміявся він, але все ж відвернувся.

Після цього баронеса сяк-так вибралася з ліжка, і я допомогла їй одягнутися.

- Ми готові, сер, - сказала я.

Цей чоловік виглядав простим виконавцем, і я не бачила сенсу загострювати з ним стосунки.

- Ідіть униз, - наказав ватажок.

Норісса йшла, ледь переставляючи ноги, і мені доводилося підтримувати її. Вона була дуже блідою, губи тремтіли. Схоже, вона вперше по-справжньому злякалася. Напевно, до останнього моменту сподівалася, що батькові вдасться її викупити.

Поки ми одягалися, з вулиці долинув дзвін зброї та крики. Якщо це ті самі работорговці зі Сходу, то чому вони б'ються з людьми барона? Адже в них має бути договір.

На подвір'ї озброєні люди відтісняли охорону до центральної вежі. Серед тих, хто захищався, був капітан, який нас привіз, і я побачила, що він поранений. Тим часом, інші бійці з числа прибульців підігнали екіпаж, у якому ми приїхали сюди. Нам наказали забиратися всередину. Баронеса продовжувала рухатися механічно, як лялька.