Читати книгу - "Роза для Клелії, Еллі Гарус"

Темноока жінка в клітці у формі книги – то сама Дема, замкнена у романі Макліна. Монтей роздивився у неї в руці сірники. Але винятковою була картина брюнетки лежачи у ванній. Вона немов була залита сірим бетоном. Виднілися тільки голова, долоні у яких щедро насипано зерна гранату. А з її розкраяної грудної клітки виросло пишне гранатове дерево з плодами аж до самої стелі. Та жінка, як зізналася Дема, – Богемія.

– Хто її вбив?

– Абель.

– Ти бачила?

– Вона точно ще дихала, коли Абель залив її глиною. Гранати він узяв з кошика на кухні. Вони були надто стиглими та соковитими, що бризки розлетілися по кахлю. Як він закінчив прикрашати свою «інсталяцію», то посміхнувся мені й сказав: «Глянь, Дема, ось це справжній витвір мистецтва! Гарно?»

– Скільки тобі було років?

– Три з половиною...

– Лише три з половиною.

– Але я розуміла, що сталося. Я розуміла, що убивство ніколи не виглядатиме чарівно, як мистецтвом.

Клелії було все одно на спосіб реалізації помсти. Насправді ж ідею з розплатою для Абеля Монтей підгледів на картині Деметри. Була в неї одна чорно-біла робота на якій зображений чоловік у кріслі. Він сидів рівно, ноги трохи розсунуті, долоні на колінах, лице задерта до стелі, а його тіло від голови до рук фосфорично палало. Картина стала символічним закликом. Тео зізнається Демі пізніше, що її творчість народила у ньому ідею, як має виглядати помста. Чоловік, вогонь та смерть – то був невідворотний кінець для Абеля Буре́. Крім того він застосував вогонь щодо головних адміністративних установ Барбекату, що офіційно належали клану Буре́. Монтею було не важко достеменно відтворити картину Деметри у реальності. Все сталося швидко, Абель палав у кріслі. Однак Буре́, не дивлячись на дію хлороформу все-таки прийшов у себе і навіть зумів метнутися до вікна з якого й вивалився у двір, де його заскочила розлючена Клелія.

Ще до того, як Монтей і Клелія покинули сховище «Майстерні», вночі Тео проникнув до кімнати Деметри не тільки щоб лишити їй револьвер, а й узгодити наступні кроки. Маклін рано чи пізно вчинить в адресу Деми якусь підступну витівку. Тому Тео її попередив про кількість прислуги у сховищі, і про те, що у підземці стоїть автівка Макліна. Він помітив її відразу, як приїхав до Майстерні. Деметра заспокоїла, що буде діяти на випередження. Вони домовилися про умовне місце зустрічі. Дема буде там чекати, і як тільки Монтей звільниться, то відразу по неї приїде.

* * *

Не дивлячись на негоду до будиночка біля ставка Клелія та Монтей добралися надвечір без пригод. Монтея не полишали думки про Дему. Він був певний, що вона впорається, але душу пекло. А тим часом у кабінеті Клелія знайшла те місце, де Стефано сховав для неї повідомлення. Над каміном висів той самий сімейний портрет Рози та Стефано, що й у підвісці під люстерком. В дитинстві Клелія, сидячи у кріслі дядька, сканувала портрет кожного разу, як опинялася у кабінеті. Її приваблювали магічні, дзеркальні очі Рози. Клелія попросила Монтея підсунути крісло ближче до світлини. Тоді дівчина на нього залізла, відкрила підвіску та підсунула люстерко до дзеркальних очей Рози. Трюк спрацював. У стіні щось клацнуло й відімкнулося. Монтей допоміг відсунути портрет, за ним ховалася книжкова поличка. Клелія дістала єдину книгу з назвою «Мідна відьма». То виявилася не зовсім книга, а скринька. Там під світлинами Рози ховалася касета з новим записом від Стефано.

– Дивися! – показала чоловіку запис. – Схоже на цей раз його останнє слово.
Монтей помітив на самій верхній поличці, куди очі Клелії не дістали, кишеньковий магнітофон.

– Послухаємо? – запитав її, діставши програвач. – Чи може хочеш усамітнитися?

– Та вмикай швидше. Ми за нею ганялися стільки часу!

Дівчина віддала касету Монтею, а сама опустилася у крісло, як у дитинстві, й в очікуванні затамувала подих і заплющила очі. Біль по-різному відчувається в часі. Після вчорашнього трохи притупилася. А зараз година... від феєрії до потрясіння. Від життя до смерті. Страшно, але потрібно послухати. Все почалося та закінчується з прохання Стефано. Монтей сів на стілець. Увімкнув магнітофон та поставив його на стіл. Звук пішов... Голос покійного боса наповнив кабінет й заволодів увагою слухачів.