Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Де ти?
— Ну, тут. Я стою перед твоею кімнатою. За мною якраз піднімається сходами твоя мама, а за нею біжать твої брат із сестрою. А за ними шкандибає твоя двоюрідна бабуся. Ось, тепер вони мене випередили і, боюся, зараз можуть постукати у двері…
Але Кароліна стукотом не переймалася. Вона рвучко розчинила двері й радісно крикнула:
— Шоколадний торт для всіх! — А потім, обернувшись до решти, додала: — Ось бачите, в них ніяких обнімонів!
РОЗДІЛ 11
Із Хронік Вартових, Том 4
Cьогоднішній день був сповнений несподіванок (про головне у двох словах: Ґідеон мене кохає! Ну і ще, звісно, ця подія зі шпагою і типу смертю), але ці вечірні родинні посиденьки в моїй кімнаті здивували мене найдужче. Майже в повному складі в мене на килимі зібралися всі найдорожчі для мене люди, вони базікали та сміялися, перебиваючи одне одного: мама, тітка Медді, Нік, Кароліна, Леслі і… Ґідеон! І всі замастилися шоколадом (а що тітка Ґленда і Шарлотта втратили апетит, а леді Аріста зневажала нас в принципі, то весь шоколадний торт був у нашому розпорядженні). Може, винен тут був саме шоколадний торт, але Ґідеон і моя родина одразу заприязнилися, а може, ще й тому, що Ґідеон поводився так щиро, як ніколи досі. І це попри те, що мама й тітка Медді закидали його провокаційними питаннями, а Нік вперто називав Ґідеона Ґоллумом.
Закинувши до рота останню крихту, тітка Медді підвелася з підлоги.
— Гадаю, я мушу спуститися і підтримати Арісту — містер Тернер таки проник у будинок разом із маленьким шанувальником Шарлотти, тож там напевно спалахнула суперечка про бегонії. — Вона подарувала Ґідеону одну зі своїх осяйних посмішок із ямочками на щоках. — Маю визнати, для де Віллерза ви вельми милий юнак, Ґідеоне.
Ґідеон теж встав.
— Щиро дякую, — посміхнувся він, тиснучи тітці Медді руку. — Приємно було з вами познайомитися!
Леслі дала мені стусана у ребра.
— Глянь, які манери! Одразу підскакує, щойно жінка встає. Як же шкода, що він такий гівнюк.
Я закотила очі.
Мама струсила з сукні крихти й допомогла підвестися Кароліні й Ніку.
— Ходімо, вам уже час у ліжко.
— Мамо!.. — ображено протягнув Нік. — Сьогодні ж п’ятниця, і мені вже дванадцять років!
— Ну, будь ласка, ну хоч крапельку! — Кароліна довірливо зиркнула на Ґідеона. — Ти мені подобаєшся, — сказала вона. — Ти милий і вельми вродливий.
— Авжеж, справді, — прошепотіла мені Леслі. — Невже він зашарівся?
Схоже на те. Начебто…
Лікоть Леслі знову тицьнувся мені в бік.
— Ти дивишся як теля на нові ворота, — процідила вона.
Цієї миті через зачинене вікно увірвався Ксемеріус і вмостився на столі із задоволеною відрижкою.
— «Коли розумний і вельми вродливий демон повернувся зі своєї подорожі, прикро було йому бачити, що дівчисько так і не змінило блузку кольору дитячої несподіванки і не набралося сумління…» — процитував він зі свого ненаписаного роману.
Я беззвучно прошепотіла йому: «Стули пельку!»
— Я тільки хотів сказати, — продовжував він, образившись, — що ти згаяла чудову нагоду. Врешті-решт, ти уже не маля, і хтозна, чи завтра ти не зненавидиш хлопчину, як учора.
Коли тітка Медді пішла, а мама виштовхала з кімнати моїх брата й сестру, Ґідеон зачинив двері й, посміхаючись, подивився на нас.
Леслі піднесла обидві руки.
— Ні, забудь! Я нікуди не піду. Мені треба дещо обговорити з Гвен. І дещо цілком таємне.
— Тоді я теж нікуди не піду, — заявив Ксемеріус, гепнувся на моє ліжко і вмостився на подушці.
— Певно, я більше не маю щось приховувати від Ґідеона, — кинула я. — Настав час взаємодоповнити наші знання. — А нічогенько у мене вийшло!
— Тим більше, я сумніваюся, що «Google» допоможе у цьому питанні, — пустив шпильку Ґідеон. — Вибач, Леслі, просто містер Вітмен нещодавно показав одну гарненьку папку, де ти… зібрала всю інформацію.
— Що-о-о? — Леслі обурено взялася в боки. — А я вже, було, подумала, що ти не такий покидьок, як завжди говорила Ґвен! Пречудово! Це… — вона замислилась. — Як підло, що Білченя показало мою папку! Ці інтернет-дослідження спершу були нашим єдиним джерелом інформації, і я так пишалася ними.
— Але відтоді ми знайшли купу відомостей, — продовжила я. — По-перше, Леслі — справжній геній, а по-друге, я кілька разів бачила свого…
— Та ми тобі не назвемо наші джерела! — Леслі зміряла мене гнівним поглядом. — Ґідеон досі залишається одним із них, Ґвен. Навіть якщо твій розум застилає гормональний туман.
Ґідеон широко посміхнувся і сів на килимі, схрестивши ноги.
— Ну тоді розпочнімо з мене, — і, не чекаючи згоди Леслі, він знову взявся розповідати про документи, отримані від Пола. На відміну від мене, Леслі була приголомшена, почувши про те, що я маю померти, щойно Коло Дванадцяти замкнеться. Її шкіра сполотніла під веснянками.
— Можна глянути на ці документи? — запитала вона.
— Звісно, — Ґідеон витягнув із кишені штанів зім’яті аркуші та ще кілька дістав із нагрудної кишені на сорочці. Скільки я могла бачити, папір пожовк і доволі витерся на згинах.
Леслі отетеріло витріщилась на нього.
— І ти ось так просто носиш їх у кишені? Це ж неймовірно цінні оригінали документів, а не якісь там… хусточки! — Вона потягнулася до них. — Та вони ось-ось розпадуться. Як це по-чоловічому, — вона дбайливо розправила документи. — А ти впевнений, що це не підробка?
Ґідеон знизав плечима.
— Я ж не графолог і не історик. Але на вигляд вони геть такі самі, як і решта документів, які охороняють Вартові.
— Ага, і зберігалися за відповідної температури та під склом? — підкусила Леслі. — Чи як?
— Як Флорентійський Альянс взагалі роздобув ці папери? — запитала я.
Ґідеон знову знизав плечима.
— Гадаю, звичайна крадіжка. Я не мав удосталь часу, щоб пошукати підказку в Хроніках Вартових чи перевірити це. Ці папери у мене всього кілька днів! Вивчив їх як отченаш, але так нічого і не втямив. Крім цього питання.
— Врешті, ти не кинувся мерщій до Фалька, щоб показати ці документи.
— Правду кажучи, промайнула така думка. Але потім… — Ґідеон зітхнув. — Знаєш, наразі я взагалі не розумію, кому я можу довіряти.
— Не довіряй нікому, — прошепотіла я, обертаючи очима. — Так мене вчила мама.
— Твоя мама… — пробурмотів Ґідеон. — Цікаво, як багато їй відомо про все це.
— Отже, коли Коло замкнеться і граф отримає цей еліксир, Ґвендолін має… — Леслі не ладна була закінчити цю фразу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагдова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.