Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Останні п’ятнадцять років актриса мешкала в Пікфері. Спала, мріяла, читала Біблію і цілими днями пила віскі. Свого другого «Оскара» вона отримала у 1976 році, але була вже така слабка, що не змогла приїхати на церемонію вручення нагороди.

27 травня в лікарні в Санта-Моніці вона – після серцевого нападу, – впала в кому і померла через два дні у віці 86 років. Американська преса тоді відзначала, що, на відміну від своїх Попелюшок, Мері Пікфорд була цілим «явищем у мистецтві і неординарною особистістю».

Грета Гарбо (псевдонім, справжнє прізвище Грета Луїза Густафсон, 1905–1990) – американська актриса, за походженням шведка. За 19 років роботи в кіно знялася у 27 фільмах: «Плоть і диявол», «Божественна жінка», «Анна Крісті», «Королева Христина», «Мата Харі», «Анна Кареніна», «Дама з камеліями» та інших, у 1941 році назавжди залишила кіно.

Була чудовою драматичною актрисою. Без будь-якої підготовки могла відобразити будь-які емоції. Стала однією із найзнаменитіших «фатальних жінок» американського екрана. Її виконавча манера відзначалася багатством драматичних відтінків, психологізмом і хвилюючою щирістю.

З американського тижневика «Ньюсуїк»:

«Геній Гарбо поєднує в собі чистоту і таїну, силу і ніжність, жорстокість і пристрасть. Ось чому мільйони тих, хто раніше не знав актриси, беруть в облогу кінотеатри від Парижа до Лос-Анджелеса, щоб насолодитися її мистецтвом».

Із появою звуку в кіно творчий діапазон актриси розширився мало. Вона, як і раніше, виконувала роль фатальних спокусниць. В одному з інтерв’ю зізнаватиметься: «Я була схожа на корабель без руля і парусів – злякана, загублена і одинока. Я незграбна, сором’язлива, боязка, вся засмикана, і мені соромно за мій англійський. Ось чому я спорудила навколо себе непробивну стіну і живу за нею, відгородившись від усього світу. Бути зіркою – нелегке діло, яке вимагає силу-силенну часу, і я кажу це з усією серйозністю».

Вона не була несміливою, навпаки, відзначалася рішучістю та вмінням за себе постояти – використовуючи, звичайно, свій блискучий талант і шалену популярність. Голлівуд їй виділив 600 доларів на тиждень, але після успіху, що випав на долю картини «Плоть і диявол», Грета забажала 5 тисяч доларів і домоглася свого, ставши найбільш оплачуваною актрисою кіно. У 1932 році вона наполягла на 250 тисячах за кожний фільм і у праві вибору ролей та партнерів. І теж домоглася свого, ставши ще більш оплачуваною актрисою у світі.

Її постійно запрошували на різні прийоми, але вона віддавала перевагу самотності. Одні називали її «Таємничою леді», інші – «Сфінксом». Писали, що її загадковість «густа, як лондонський туман». Але вона вміла й веселитися, і часто була душею компаній.

Її ім’я постійно оточували легенди. Ось одна з них. Багатий фермер, якийсь Едгар Донн, регулярно писав їй листи, приїздив до Голлівуда, щоб побачити її, але нічого з того не виходило.

У 1936 році в своєму заповіті він написав: «Моя земля, мої володіння, все моє багатство заповідаю Греті Луїзі Густафсон, зірці кіно, відомій світу як Грета Гарбо, і більше нікому». Через десять років він помер у віці 70-ти літ. Його адвокати намагалися зв’язатися з актрисою і лише через півроку отримали од неї коротенького листа про те, що вона приймає спадок, але просить передати його до Фонду милосердя. А ось згадати людину на прізвище Донн вона так і не змогла – їй писали мільйони. Згодом Фонд милосердя продасть ті землі за неймовірно великі гроші – там виявилася нафта!

«Зрозуміло, що вона чуттєва жінка, – згадуватиме один з її режисерів, – і якщо захоче, то не зупиниться ні перед чим. Якщо їй впаде в око чоловік, вона заманить його до себе у постіль, а потім виставить за двері за непотрібністю – свою чуттєвість вона завжди берегла для кінокамери».

Знаменита, дуже багата, незалежна, вона могла робити все, що хотіла.

Її іноді зустрічали з принцом Зігвардом, бароном Ротшильдом-Гольдшмідтом, Уїнстоном Черчиллем, хоча жила вона самотньо. Взимку – в Нью-Йорку, а восени – у Швейцарії, найближчою її подругою була дружина сина шведського короля Керстін Бернадот.

Вона любила піші прогулянки, читала мало, перевагу віддавала телебаченню. Наприкінці свого життя любила дивитися фільми зі своєю участю і говорила про себе – у третій особі – «Вона була гарна…»

Померла у квітні 1990 року, проживши чимале і славетне життя, ставши поп-ідолом свого покоління. Сьогодні без її імені неможливо уявити світове кіно – особливо на зорі його утвердження.

…Віру Холодну часто порівнювали і порівнюють з цими двома суперзірками американського кіно – з Мері Пікфорд і Гретою Гарбо і порівнюють, маючи на те всі підстави. Віра Холодна в чомусь була Мері Пікфорд, у чомусь Гретою Гарбо – за силою свого таланту. Але в чомусь вона була й сама собою, тією Вірою Холодною, яку було просто ні з ким і порівняти, так вона піднялася високо на зорі німого кіно.

АЛЮЗІЯ – див. Словник іншомовних термінів – від лат. allusio – жарт, натяк… Себто:

1) літературна алюзія – художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання і проникливість читача, який має цей натяк витлумачити (виділення моє. – В. Ч.).

2) ширше – особливий вид алегорії, що на відміну від інших її видів, розгортається у зв’язку з конкретними фактами й подіями історії та мистецтва.

Отже – про найтрепетнішу алюзію Віри Холодної – історію її романтичних відносин з Олександром Вертинським…

«Серед моїх тодішніх знайомих була дуже вродлива молода жінка – дружина прапорщика Холодного (українське прізвище) – Віра Холодна. Якось, зустрівши її на Кузнецькому, по якому вона щоденно фланірувала, я запропонував їй попробувати свої сили в кіно. Вона спочатку відмовлялась, потім зацікавилась, і я повіз її на кінофабрику і показав дирекції. (На яку кінофабрику? Якій дирекції? – В. Ч.)

Холодна сподобалась.

Поступово її стали втягувати в роботу. Не встиг я, що називається, й оком моргнути, як вона вже грала картину за картиною, і успіх її у публіки все зростав з кожною новою роллю…»

Це – Олександр Вертинський, його версія.

Дещо по-іншому (якщо вже бути точним, зовсім-зовсім по-іншому) передає цей випадок (хто кому перший допоміг і хто кого першим вивів «у люди») сестра «королеви екрана» Софія Левченко:

«Вертинський? Вперше він з’явився у нас з листом від Володимира Григоровича – чоловіка Віри.

Це був лист з фронту.

Я йому якраз відчиняла двері. Дивлюсь, стоїть худий-прехудий солдатик. Ноги в обмотках, гімнастерка вся у плямах, шия тонка, довга, нещасний якийсь. Він служив тоді санітаром у поїзді – пересувному госпіталі. Я привела