Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Глузливий вищір сміливиці раптово змінюється на гримасу болі. У світлих очах білявки з'являється волога.

— ... Я думала, що так зможу тебе втримати. Ти казав, що кохатимеш завжди тільки мене одну, що я у твоєму житті єдина жінка. І я вірила, що щоб я не робила, а ти не зможеш мене покинути...

Сльози Олі змушують мене зменшити грубість у голосі.

— І перевіряла це на практиці? Саме тому зраджувала і для цього таким чином усунула конкурентку?

— Так. І, як видно, успішно, — плачучи та сміючись, відказує доросла, але така інфантильна, легковажна жінка.

— Успішно? Ми розлучені, Оль. Про який успіх ти кажеш?

— Про помітний. Щоб не сталося, а ти досі приходиш сюди, до мене.

— Я приходжу до доньки, Оль. Не до тебе, — відчувши емоційне виснаження, заплющую очі та пирхаю у відповідь на весь цей абсурд.

— До мене! Це я її народила тобі! Якби не я, то в тебе б не було доньки! І вона завжди нас пов'язуватиме! Ти вік мені будеш вдячним за це! І ти не зможеш нас покинути!

Крик цієї божевільної жінки зненацька приводить мене до тями.

— То це і є твоя мета? Ти тому і не хочеш віддати мені Ангеліну? Сама не хочеш нею займатись, але думаєш, я не зможу завести іншу сім'ю, бо не покину Ангеліну? — тепер сміятися починаю вже я. — Олю, яка ж ти дурна та мерзотна. От скажи, а якби я зраджував тобі наліво та направо теж, то ти б усіх конкуренток на аборт посилала?

Оля, наче справжня, неповторна, але потворна лиходійка із дитячого мультфільму, у відповідь істерично регоче крізь сльози.

— Усіх! Безсумнівно! Але багато їх не буде. Ми з Ангеліною завжди будемо в тебе єдиними твоїми дівчатками.