Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Гордість і упередження і зомбі 📚 - Українською

Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гордість і упередження і зомбі" автора Сет Грем-Сміт. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 86
Перейти на сторінку:
— й на тому слід урвався: коли він їх наздогнав, Вікгем обстріляв його з мушкета. Поки він ховався, Вікгем і Лідія сіли до іншого екіпажа й зникли вдалині.

Далі відомо тільки, що вони прямували до Лондона. Не знаю, що й думати. Він переслідував їх до самісінького Лондона — але марно, — а тоді приїхав у Лонґборн і розповів нам про свої побоювання. Мені шкода, що його й місіс Ф. втягнено в таку прикру пригоду, але їхньої вини в тому нема. Моя люба Ліззі, ми приголомшені. Батечко й матінка бояться, що Лідія втратить одяг, честь, а тоді й голову — а я відмовляюся вірити, що Вікгем здатен на таке. Є багато причин, чому вони могли вирішити потай одружитися в Лондоні, відступившись од початкового задуму. Навіть якби Вікгем наважився збезчестити дівчину з таким добрим вишколом, як Лідія (що малоймовірно), чи ж могли ми так гірко помилитися, оцінюючи його вдачу? Це просто неможливо! Батько негайно вирушає з полковником Форстером до Лондона, щоб дізнатися правду. Не уявляю, чим вони можуть зарадити. Батько такий приголомшений, що ледве чи здатний на розважливі рішення — а полковник Форстер мусить повернутися до Брайтона завтра увечері. За таких обставин ми були б безмежно вдячні за поради й підтримку дядька — напевно, він зрозуміє, що я відчуваю. Цілковито покладаюся на його милосердя.

— О, де ж мій дядечко? — вигукнула Елізабет, підхопившись. Не можна було гаяти ані хвилини. Проте щойно вона сягнула порога, як слуга прочинив двері — і в кімнату увійшов містер Дарсі. Побачивши її бліде й розгублене обличчя, він завмер; та, перш ніж вигадав, що сказати, вона поспіхом вигукнула:

— Перепрошую, але я змушена з вами попрощатися! Я маю чимшвидше знайти містера Ґардінера. Справа нагальна, й баритися не можна!

— Господи, що сталося? Я вас не затримуватиму, але дозвольте мені чи слузі розшукати містера й місіс Ґардінер. Вам погано, вам не варто йти самій!

Елізабет завагалася, проте її коліна підгиналися й вона розуміла, що від її участі нічого на краще не зміниться. Вона підкликала слугу й попросила негайно привести пана й пані. Та голос у неї так тремтів, що слова ледве можна було розібрати.

Коли той вийшов, вона, знесилена, опустилася на стілець. Вона здавалася такою слабкою, що Дарсі не міг її полишити, а тому м’яко і співчутливо промовив:

— Дозвольте мені покликати вашу покоївку. Що покращило б ваш стан? Я можу принести трави кампо. Вам недобре?

— Ні, дякую, — відповіла вона, намагаючись опанувати себе, — зі мною все гаразд, я просто отримала жахливі новини з Лонґборна, й це мене засмутило.

Елізабет розплакалася й певний час і слова не могла промовити. Завмерлий у нестерпному очікуванні, Дарсі лише занепокоєно щось промимрив і спостерігав за нею у співчутливій мовчанці. Нарешті вона сказала:

— Щойно прийшов лист від Джейн зі страшними новинами. Ми не зможемо це приховати. Моя молодша сестра в руках у містера Вікгема. Вони втекли з Брайтона, і ви достатньо добре його знаєте, щоб здогадатися, що буде далі. У неї немає ані грошей, ані зв’язків, які могли б схилити його до шлюбу, — вона пропала навіки.

Дарсі приголомшено завмер.

— І я, — додала вона ще схвильованіше, — могла тому запобігти! Адже я знала, що він за людина. Якби ж я розповіла родині бодай дещицю з того, про що мені було відомо! Якби вони знали, який він насправді, цього б не сталося. Проте нині... нині вже пізно.

— Мені боляче це чути! — вигукнув Дарсі. — Боляче й гірко. Але ви впевнені, що саме так усе й сталося? Цілковито впевнені?

— О так! Вони виїхали з Брайтона в неділю увечері, і їхній шлях простежили до Лондона, але там слід губиться. Полковник Форстер має підстави сумніватися в тому, що вони мали намір побратися, і підозрює, що Лідію викрадено проти її волі.

— І що вже було зроблено, аби повернути її додому?

— Батько поїхав до Лондона, а Джейн просить мого дядечка негайно прийти на допомогу. Сподіваюся, ми вирушимо десь за півгодини. Але нема на те ради. Як їх знайти? Я не маю ані промінчика надії.

Містер Дарсі мовчки похитав головою.

— Коли я довідалася про його істинну натуру. якби ж знаття! Проте я боялася перейти межу і вчинила страшну помилку!

Містер Дарсі мовчав. Здавалося, він і не чув її, а просто крокував кімнатою у глибокій задумі, звівши брови, з маскою похмурої рішучості на обличчі. І зненацька Елізабет усе зрозуміла. Його добра думка про неї розсипалася на очах під тягарем такої ганьби і переступів її родини. Ніколи ще вона не відчувала так щиро, що могла б його полюбити, як нині, коли надію було втрачено остаточно.

Вона закрила обличчя хустинкою і забула про все довкола. Лише голос містера Дарсі повернув її до дійсності.

— Якби ж мої слова чи вчинки могли вас розрадити! Та я не мучитиму вас порожніми побажаннями, напрошуючись на вдячність. Отож, я так розумію, цей прикрий випадок позбавить мою сестру втіхи побачити вас сьогодні у Пемберлі.

— О, так. Прошу, зробіть мені ласку й попросіть вибачення у міс Дарсі. Скажіть, що нагальні справи змусили нас вирушити додому. Приховуйте нещасливу правду якнайдовше — хоча, звісно, шила в мішку не сховати.

Він запевнив, що оберігатиме її таємницю, ще раз висловив співчуття, побажав, щоб усе завершилося краще, ніж були підстави сподіватися, передав найщиріші привітання її рідним і вийшов з кімнати, кинувши на неї серйозний погляд на прощання.

Щойно за ним зачинилися двері, Елізабет збагнула, що вони, напевно, вже ніколи не розмовлятимуть так по-дружньому. Перед її очима промайнула ціла історія їхнього знайомства, сповненого змін і суперечностей, і вона зітхнула. Раніше вона лише зраділа б завершенню цього спілкування, тож що за дивні почуття змушували її тепер про це жалкувати?

Елізабет було прикро, що він пішов. Вона знала, що не востаннє червоніє за неминучу ганьбу і погубу Лідії, і від того ставало ще гіркіше. Коли вона прочитала другого листа Джейн, усі сподівання на те, що Вікгем одружиться з її сестрою, згасли. Ніхто, крім Джейн, у це не вірив. Поки Елізабет читала першого листа, вона й уявити не могла, що Вікгем викраде дівчину, яку навчали в Шаоліні, — хай навіть ця дівчина була такою роззявою, як Лідія. Однак тепер її подив розвіявся: сестра так прагнула товариства

1 ... 60 61 62 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордість і упередження і зомбі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гордість і упередження і зомбі"