Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Там, на схилі пагорба, піднявши голову, нашорошивши вуха й поводячи носом, дивився у наш бік носоріг; у бінокль він здавався велетенським. Старий розглядав його в свій бінокль.
— Не кращий за того, якого ми вбили, — тихо мовив він.
— Зараз я можу влучити йому просто в шию, — шепнув я.
— У вас за ліцензією зостався тільки один, — відказав Старий. — І вам потрібен гарний носоріг.
Я простяг бінокля Мамі.
— Я і так бачу його, — відмовилася вона від бінокля. — Ох же й великий!
— Він може кинутися на нас, — сказав Старий. — Отоді вже вам доведеться стріляти.
Тим часом, поки ми дивилися на цього, з-за великого дерева з кучерявою верхівкою з'явився ще один носоріг, трохи менший.
— їй-богу, маля, — мовив Старий. — А то самиця. Добре, що ви не вистрелили. Вона б напевно кинулася на нас.
— Та сама самиця? — пошепки спитав я.
— Ні. У тієї був здоровенний ріг.
Нас охопило нервове збудження, якась хмільна веселість, як ото завжди при надмірі дичини. Таке почуття з'являється, коли рідкісна дичина або риба раптом трапиться в такій неймовірній кількості.
— Подивіться лишень на неї. Вона відчуває, що щось негаразд. Дарма що не бачить і не чує нас.
— Але ж вона чула постріли.
— Вона здогадується, що люди поблизу, тільки ще не зрозуміла, де саме.
Самиця, така велика й така смішна, що нею можна було за-милуватися, стояла просто перед нами, і я прицілився їй у груди.
— Чудова мішень!
— Кращої годі й шукати! — погодився Старий.
— То що будемо робити? — спитала Мама. Вона була практична жінка.
— Обійдемо її,— відповів Старий.
— Якщо ми пройдемо низом, вона навряд чи нас почує.
— Хтозна, — відказав Старий. — Головне, щоб не напала.
Але вона на нас не напала, а тільки похилила голову й побрела вгору схилом разом із своїм майже дорослим малям.
— А тепер, — мовив Старий, — нехай Друпі йде вперед і пошукає сліди самця. А ми поки що почекаємо тут.
Ми посідали в холодку; Друпі пішов одним берегом струмка, а місцевий провідник — другим. А коли повернулись, то повідомили, що носоріг пішов понад струмком униз.
— Чи не помітив котрийсь із вас, який у нього ріг? — спитав я.
— Друпі каже, що великий.
М'Кола пройшов кілька кроків угору по схилу. Раптом він пригнувся й помахав нам рукою.
— Нюаті,— сказав він, приставивши руку дашком до лоба.
— Де? — спитав Старий.
М'Кола показав, пригнувся ще нижче, і, коли ми підповзли до нього, простяг мені бінокля. Буйволи були нижче за течією, далеко від нас, на верхньому виступі одного із схилів у кінці ущелини: спершу ми нарахували шість, а тоді й вісім буйволів, чорних, з дебелими шиями й лискучими рогами. Одні паслись, інші стояли, піднявши голови й озираючись.
— Он той — самець, — сказав Старий, дивлячись у бінокль.
— Котрий?
— Другий праворуч.
— А мені вони всі видаються самцями.
— Бо далеко. А той справа — гарний бик. А тепер давайте перейдемо струмок і спробуємо підібратися до них згори.
— А вони не підуть геть?
— Ні. Найімовірніше, зійдуть до води, коли зробиться спечно.
— То ходімо.
Ми перебралися через струмок, перестрибуючи з одного поваленого стовбура на другий, і на протилежному березі побачили добре протоптану звірину стежку, яка понад берегом ішла дещо вище по схилу в холодку під густим шатром дерев. Ми крокували нею швидко й тихо; струмок під нами майже ховався за запоною листя. Був ранній ранок, але вже зривався вітер, і над нашими головами шелестіло листя. Ми перебралися через виярок, що спускався до струмка, й заглибились у густий чагарник, щоб не помітили буйволи, потім вийшли за деревами на галявку і поза широкою скелею зійшли на пагорб, щоб наблизитись до череди згори. Ми спинилися за цією скелею; я, обливаючись потом, заткнув носовичка під капелюха й послав Друпі на розвідку. Невдовзі він повернувся й сказав, що буйволи зникли. Нам не було їх видно згори, отож ми перетнули виярок і схил пагорба, щоб перейняти їх на шляху до води. Наступний схил був випалений, і на його підніжжі стирчав обгорілий чагарник. На попелі видніли сліди буйволів, що вели в густі зарості. Тут хаща була непрохідна та ще й переплетена ліанами. Слідів униз понад струмком не було видно, з чого ми зробили висновок, що буйволи вже на березі струмка, на тому місці, яке ми бачили зі звіриної стежки. Старий сказав, що тут у нас нічого не вийде. Дерева росли так густо, що коли б ми і вигнали буйволів, стріляти однаково було б марно. Бо не можна буде «відрізнити самців від самиць, сказав він. Буде видно тільки суцільну чорну масу. Старий самець сірий, а хороший стадний самець чорний, як і самиця. Тож, вигнавши їх тут, ми тільки зашкодимо справі.
Була вже десята година, й на відкритій місцині ставало жарко, сонце пекло згори, а вітер здіймав довкола хмари попелу. Усе живе забирається в такий час у гущавину. Отож і ми вирішили знайти затінок, де б можна було полежати й почитати в холодку, далі поснідати й так перебути жарку пору дня.
Минувши пожарище, ми зійшли до струмка й спинилися, геть мокрі, під високими тінистими деревами. Подіставали з тюків шкіряні куртки й дощовики, порозстеляли їх на траві під деревами, щоб можна було сидіти, спершись спинами об стовбури. Мама дістала книжки, а М'Кола розпалив невеличке багаття й заходився кип'ятити на чай воду.
Вітер шумів високо в листі. В затінку було прохолодно, та досить було виткнутися на сонце чи виставити руку або ногу, як сонце давалося взнаки. Друпі пішов на розвідку вниз понад струмком; ми лежали й читали, і я чув, як насувається спека, сушить росу, нагріває листя, а сонце прогріває воду струмка.
Мама читала книжку, яка їй не подобалась, — «Іспанське золото» Джорджа А. Бірмінгема. У мене все ще були «Севастопольські оповідання» Толстого, і в тому самому томі я прочитав чудову повість «Козаки». У ній розповідалося про літню спеку, комарів, ліс — такий різний у різні пори року — та річку, що її переходили татари, вчиняючи набіги, одне слово, я знову опинився в тодішній Росії.
Я думав, яка ж реальна для мене Росія часів нашої Громадянської війни, така сама реальна, як будь-яке інше місце, скажімо, Мічіган або прерія на північ від міста та ліси довкола пташиного розплідника Еванса, думав, як ото, завдяки Тургеневу, я сам Жив у Росії, як жив у родині Будденброків або лазив до неї у Ьікно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.