Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 231
Перейти на сторінку:
class="p1">— Фаро, — прошепотів він і простяг мені бінокля.

Там, на схилі пагорба, піднявши голову, нашорошивши вуха й поводячи носом, дивився у наш бік носоріг; у бінокль він здавався велетенським. Старий розглядав його в свій бінокль.

— Не кращий за того, якого ми вбили, — тихо мовив він.

— Зараз я можу влучити йому просто в шию, — шепнув я.

— У вас за ліцензією зостався тільки один, — відказав Старий. — І вам потрібен гарний носоріг.

Я простяг бінокля Мамі.

— Я і так бачу його, — відмовилася вона від бінокля. — Ох же й великий!

— Він може кинутися на нас, — сказав Старий. — Отоді вже вам доведеться стріляти.

Тим часом, поки ми дивилися на цього, з-за великого дерева з кучерявою верхівкою з'явився ще один носоріг, трохи менший.

— їй-богу, маля, — мовив Старий. — А то самиця. Добре, що ви не вистрелили. Вона б напевно кинулася на нас.

— Та сама самиця? — пошепки спитав я.

— Ні. У тієї був здоровенний ріг.

Нас охопило нервове збудження, якась хмільна веселість, як ото завжди при надмірі дичини. Таке почуття з'являється, коли рідкісна дичина або риба раптом трапиться в такій неймовірній кількості.

— Подивіться лишень на неї. Вона відчуває, що щось негаразд. Дарма що не бачить і не чує нас.

— Але ж вона чула постріли.

— Вона здогадується, що люди поблизу, тільки ще не зрозуміла, де саме.

Самиця, така велика й така смішна, що нею можна було за-милуватися, стояла просто перед нами, і я прицілився їй у груди.

— Чудова мішень!

— Кращої годі й шукати! — погодився Старий.

— То що будемо робити? — спитала Мама. Вона була практична жінка.

— Обійдемо її,— відповів Старий.

— Якщо ми пройдемо низом, вона навряд чи нас почує.

— Хтозна, — відказав Старий. — Головне, щоб не напала.

Але вона на нас не напала, а тільки похилила голову й побрела вгору схилом разом із своїм майже дорослим малям.

— А тепер, — мовив Старий, — нехай Друпі йде вперед і пошукає сліди самця. А ми поки що почекаємо тут.

Ми посідали в холодку; Друпі пішов одним берегом струмка, а місцевий провідник — другим. А коли повернулись, то повідомили, що носоріг пішов понад струмком униз.

— Чи не помітив котрийсь із вас, який у нього ріг? — спитав я.

— Друпі каже, що великий.

М'Кола пройшов кілька кроків угору по схилу. Раптом він пригнувся й помахав нам рукою.

— Нюаті,— сказав він, приставивши руку дашком до лоба.

— Де? — спитав Старий.

М'Кола показав, пригнувся ще нижче, і, коли ми підповзли до нього, простяг мені бінокля. Буйволи були нижче за течією, далеко від нас, на верхньому виступі одного із схилів у кінці ущелини: спершу ми нарахували шість, а тоді й вісім буйволів, чорних, з дебелими шиями й лискучими рогами. Одні паслись, інші стояли, піднявши голови й озираючись.

— Он той — самець, — сказав Старий, дивлячись у бінокль.

— Котрий?

— Другий праворуч.

— А мені вони всі видаються самцями.

— Бо далеко. А той справа — гарний бик. А тепер давайте перейдемо струмок і спробуємо підібратися до них згори.

— А вони не підуть геть?

— Ні. Найімовірніше, зійдуть до води, коли зробиться спечно.

— То ходімо.

Ми перебралися через струмок, перестрибуючи з одного поваленого стовбура на другий, і на протилежному березі побачили добре протоптану звірину стежку, яка понад берегом ішла дещо вище по схилу в холодку під густим шатром дерев. Ми крокували нею швидко й тихо; струмок під нами майже ховався за запоною листя. Був ранній ранок, але вже зривався вітер, і над нашими головами шелестіло листя. Ми перебралися через виярок, що спускався до струмка, й заглибились у густий чагарник, щоб не помітили буйволи, потім вийшли за деревами на галявку і поза широкою скелею зійшли на пагорб, щоб наблизитись до череди згори. Ми спинилися за цією скелею; я, обливаючись потом, заткнув носовичка під капелюха й послав Друпі на розвідку. Невдовзі він повернувся й сказав, що буйволи зникли. Нам не було їх видно згори, отож ми перетнули виярок і схил пагорба, щоб перейняти їх на шляху до води. Наступний схил був випалений, і на його підніжжі стирчав обгорілий чагарник. На попелі видніли сліди буйволів, що вели в густі зарості. Тут хаща була непрохідна та ще й переплетена ліанами. Слідів униз понад струмком не було видно, з чого ми зробили висновок, що буйволи вже на березі струмка, на тому місці, яке ми бачили зі звіриної стежки. Старий сказав, що тут у нас нічого не вийде. Дерева росли так густо, що коли б ми і вигнали буйволів, стріляти однаково було б марно. Бо не можна буде «відрізнити самців від самиць, сказав він. Буде видно тільки суцільну чорну масу. Старий самець сірий, а хороший стадний самець чорний, як і самиця. Тож, вигнавши їх тут, ми тільки зашкодимо справі.

Була вже десята година, й на відкритій місцині ставало жарко, сонце пекло згори, а вітер здіймав довкола хмари попелу. Усе живе забирається в такий час у гущавину. Отож і ми вирішили знайти затінок, де б можна було полежати й почитати в холодку, далі поснідати й так перебути жарку пору дня.

Минувши пожарище, ми зійшли до струмка й спинилися, геть мокрі, під високими тінистими деревами. Подіставали з тюків шкіряні куртки й дощовики, порозстеляли їх на траві під деревами, щоб можна було сидіти, спершись спинами об стовбури. Мама дістала книжки, а М'Кола розпалив невеличке багаття й заходився кип'ятити на чай воду.

Вітер шумів високо в листі. В затінку було прохолодно, та досить було виткнутися на сонце чи виставити руку або ногу, як сонце давалося взнаки. Друпі пішов на розвідку вниз понад струмком; ми лежали й читали, і я чув, як насувається спека, сушить росу, нагріває листя, а сонце прогріває воду струмка.

Мама читала книжку, яка їй не подобалась, — «Іспанське золото» Джорджа А. Бірмінгема. У мене все ще були «Севастопольські оповідання» Толстого, і в тому самому томі я прочитав чудову повість «Козаки». У ній розповідалося про літню спеку, комарів, ліс — такий різний у різні пори року — та річку, що її переходили татари, вчиняючи набіги, одне слово, я знову опинився в тодішній Росії.

Я думав, яка ж реальна для мене Росія часів нашої Громадянської війни, така сама реальна, як будь-яке інше місце, скажімо, Мічіган або прерія на північ від міста та ліси довкола пташиного розплідника Еванса, думав, як ото, завдяки Тургеневу, я сам Жив у Росії, як жив у родині Будденброків або лазив до неї у Ьікно

1 ... 60 61 62 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"