Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

в «Червоному й чорному», а одного ранку, коли ми ввійшли в Париж через міську браму, у нас на очах на Гревській площі кіньми четвертували Сальседа. Все це я бачив сам. І це ж Мене так і не прив'язали до диби, бо я був вишукано чемний з Катом, коли нас з Кокона страчували; я згадував Варфоломіївську ніч, як ми ловили гугенотів, і я потрапив тоді в засідку & її будинку, і як я почував себе, пересвідчившись, що ворота Лувру справді зачинені, або, дивлячись на його тіло під водою, Коли він упав зі щогли, згадував Італію — завжди кращу за будь-яку книжку, як я лежав у каштановому гайку, а восени в туман ходив через місто повз собор до Ospedale Maggiore, стукаючи гвіздками чобіт по бруківці; згадував раптові зливи навесні в горах та армійський дух, як ото присмак мідяка в роті. В спеку поїзд спинився в Дезенцано, поблизу озера Гарда, і оті війська виявилися чеським легіоном, а наступного разу йшов дощ, а ще наступного це було вночі, а ще я проїздив повз те озеро у ваговозі, а потім бачив його, вертаючись звідкись, а ще раз підходив до нього поночі з боку Серміоне. Бо ж ми були там і в книжках, і не в книжках — а там, де бува один, може побувати й буд;ь-хто інший. Земля врешті вивітрюється, і пил летить геть за вітром, люди вмирають, зникаючи безслідно, крім хіба тих, що займаються мистецтвом, але й вонід тепер хочуть кинути свою роботу, бо надто вона самотня, надто важка й не модна. Економіка тисячолітньої давності дивує нас своєю примітивністю, а мистецький витвір живе вічно, тільки ж творити вкрай важко, а тепер до того ж і не модно. Люди не хочуть більше займатися мистецтвом, бо їх вважатимуть не модними, і воші, що повзають по літературі, їх не похвалять. До того ж творити вкрай важко. То як же бути. А ось так. І я читав далі про річку, через яку переправлялися татари, вчиняючи набіги, про п'яного старого мисливця, про дівчину і про те, як по-різному там буває в різні пори року.

Старий читав «Річарда Карвелла». Ми купили все, що тільки могли знайти в Найробі, і вже дочитували книжки.

— Це вже я читав, — сказав Старий. — Хороша книжка.

— Я пам'ятаю зміст. Книжка справді хороша.

— Дуже хороша книжка, тільки шкода, що я читав її раніше.

— А в мене жахлива, — озвалась Мама. — Ти б її не подужав.

— Хочеш почитати цю?

— Ти справжній лицар, — відказала вона. — Ні, я вже дочитаю свою.

— Ну ж бо, бери.

— Я відразу ж віддам її тобі.

— Агов, М’Коло! — гукнув я. — Пива!

— Н'діо, — з притиском відповів він і дістав із ящика, якого один із тубільців увесь час ніс на голові, обплетену соломою пляшку німецького пива, одну з отих шістдесяти чотирьох пляшок, що їх Ден закупив на німецькому торговельному складі. Шийку було обвито срібною фольгою, а на чорно-жовтій етикетці намальовано вершника в обладунку. Пиво було ще холодне після ночі, і коли М'Кола відкрив пляшку, воно повільно полилося в три кухлі, пінисте й густе.

— Ні,— сказав Старий. — Шкідливо для печінки.

— Пийте, нічого не буде.

— Ет, гаразд.

Ми випили, та коли М'Кола відкрив другу пляшку, Старий рішуче відмовився:

— Пийте самі. Вам воно смакує більше. А я піду подрімаю.

— А тобі налити, Мамо?

— Одну крапельку.

— Мені буде більше, — сказав я.

М'Кола тільки всміхався й хитав головою, дивлячись, як ми п’ємо. Я сидів, прихилившись спиною до дерева, дивився, як вітер жене хмари, й пив пиво просто з пляшки. Так воно довше було холодним та й взагалі краще смакувало. За якусь хвилину Старий і Мама вже спали, а я знов узявся за Толстого, став перечитувати «Козаків». Чудова повість!

Коли вони прокинулися, ми поснідали хлібом з холодним м'ясом та гірчицею, відкрили банку консервованих слив і випили третю — останню — пляшку пива. Потім почитали знову, й усі троє лягли спати. Я прокинувся, бо захотів пити, й почав відкручувати ковпачок на флязі з водою, коли раптом почув форкання носорога і тріск кущів біля струмка. Старий не спав і теж зачув шум; ми схопили рушниці й мовчки кинулися туди, звідки чувся шум. М'Кола розшукав слід. Носоріг ішов угору понад, струмком, а потім, почувши нас десь ярдів за тридцять, побіг геть. Ми не могли йти по сліду, бо вітер був би нам в спину, тому зробили гак від струмка й повернулися до згарища, заходячи звірові спереду, згори, а вже звідти, проти вітру, обережно густим чагарником рушили до струмка. Але носоріг уже зник. Нарешті Друпі знайшов слід: носоріг перебрів на другий берег і подався в пагорби. Судячи зі сліду, він був не дуже великий.

До табору було ще далеко, щонайменше чотири години ходу, ї то здебільшого вгору по схилу, але спершу треба було вибратися з глибокої ущелини, до того ж ми мали вистежити поране-його буйвола. Тим-то, повернувшись до згарища, ми вирішили забрати з собою Маму й рушати далі. Спека ще не спадала, але сонце вже стояло на вечірньому прузі, тож добру частину дороги ми мали пройти звіриною стежкою високим, добре затіненим берегом струмка. Коли ми повернулися, Мама вдавано обурилась: мовляв, пішли отак, а її покинули. Але то вона тільки дражнила нас.

Ми вирушили: Друпі й тубілець зі списом повели нас затіненою звіриною стежкою, яку сонце, пробиваючись крізь листя, Цяткувало яскравими плямками. Та, замість свіжого ранкового лісового запаху, в ніс ударив гидкий сморід, наче десь нагидили коти.

— Що це так смердить? — спитав я пошепки Старого.

— Бабуїни, — відповів він.

Цілий гурт цих мавп пройшов перед нами, і їхній послід був скрізь. Ми прийшли туди, де з очерету повискакували носороги та буйвіл, і я визначив місце, де, на мою думку, стояв буйвіл, коли я вистрелив. М'Кола й Друпі нишпорили довкола, мов ті собаки-шукачі, і мені здавалося, що вони зайшли принаймні на п'ятдесят ярдів вище, ніж треба, коли Друпі підняв із землі й показав нам якийсь листок.

— Він побачив кров, — сказав Старий.

Ми підійшли туди. На траві було багато крові, вже почорнілої, і чітко вирізнявся слід. Друпі й М'Кола рушили обабіч слі-ду, урочисто вказуючи довгими стеблинками на кожну пляму крові. Я завжди вважав, що краще одному слідопитові рухатися повільно, а другому піти вперед, але вони ступали поряд, нахиливши голови, вказуючи на кожну висохлу крапельку своїми стеблинками, і щоразу, коли, згубивши слід, знову