Читати книгу - "Комедії"

Неважко прищепить найгірші всі пороки, —

Аби ви згодились зо мною утекти

Від цеї марної людської суєти

В пустелю, в закуток, геть од забав, фальшивих,

Для щастя світлого і радощів правдивих.

Лише наважтеся — і змиєте ви враз

В моїй душі сліди усіх тяжких образ,

Вгамуєте людську неумоленну мстивість

І вернете мені любити вас можливість.

Селімена

В пустелю, в закуток сховатися мені?

Зректися втіх життя на життєвій весні?

Альсест

Коли серця горять огнем у нас єдиним, —

Навіщо втіхи нам, навіщо люди всі нам?

Ми рай спізнаємо на лоні самоти.

Селімена

Але ж у двадцять літ од світу утекти,

В далекій глушині верстати вдвох дорогу.

Ні, в мене мужності не вистачить до того!

Коли любов іще в грудях у вас горить, —

Я шлюбом згоджуюсь усе це довершить,

І може…

Альсест

Годі! Край! Не варті ви любові:

Це добре зрозумів я з вашої відмови.

Для мене ви й життя, і світ, і все були;

Як же в мені того, на жаль, ви не знайшли, —

Прощайте. Хай умре на спільний шлях надія,

Ганебні з радістю скидаю кайдани я.

ЯВА 8

Еліанта, Альсест, Філінт.

Альсест

(до Еліанти)

Ви, пані, маєте краси ясної чар

І дорогих чеснот високий, чистий дар;

Шукати кращої — була б то марна праця…

Дозвольте ж зберегти й надалі почуття ці

І вище ставити вас од усіх людей,

Але з’єднати нас не може Гіменей.

Не вартий я того, і на шляху земному

Дійти кінця мені судилося самому.

Та. Й що б я скласти вам у жертву нині зміг?

Те серце, що його тут піднято на сміх,

Непотріб, кинуту зрадливою рукою…

Еліанта

У цій турботі вас я, пане, заспокою:

Я другу вашому скажу слівце одно,

Якого потай він чекає вже давно,»-

І ми з’єднаємо із ним серця і руки.

Філінт

— За щастя це ладен піти б я і на муки.

Альсест

Нехай же стелиться вам радісне життя

У любій злагоді, без сліз і каяття.

А я — окривджений, осміяний жорстоко

Піду, втікаючи від злоби, від порока,

У тихий закуток, як він на світі єсть,

Де правда ще живе і не зів’яла честь.

Філінт

Ми ж, пані, маємо його переконати,

Щоб нас не засудив він до такої втрати.

ЛІКАР МИМОВОЛІ

Комедія на три дії

Переклала Ірина Стешенко

ДІЙОВІ ОСОБИ

Жеронт — батько Люсінди.

Люсінда — дочка Жеронта.

Леандр — Люсіндин коханий.

Сганарель — чоловік Мартіни.

Мартіна — жінка Сганареля.

Добродій Робер — Сганарелів сусід.

Валер — слуга Жеронта.

Лука — Жаклінин чоловік.

Жакліна — мамка у Жеронта і жінка Луки.

Тібо — батько Перрена

Перрен —

селяни.

ДІЯ ПЕРША

Сцена зображає ліс.

ЯВА 1

Сганарель, Мартіна входять сварячись.

Сганарель. Ні, кажу ж тобі: цього ніколи не буде! Я сказав — і край! Я тут господар.

Мартіна. А я тобі кажу, чуєш ти: я хочу, щоб ти жив так, як мені до вподоби. Я зовсім не для того вийшла за тебе заміж, щоб терпіти твої примхи.

Сганарель. Ой, яка ж це кара — мати жінку! Арістотель таки має рацію, коли каже, що жінка гірша за чорта!

Мартіна. Ти бач, який вчений обізвався, із своїм йолопом Арістотелем на додаток!

Сганарель. А щоб ти знала вчений! Знайди-но мені ще такого дроворуба, щоб він тямив, як я, говорити так мудро про різні речі, щоб він прослужив шість років у славнозвісного лікаря і мало не з пелюшок знав напам’ять усю латинську граматику.

Мартіна. А бодай тебе чорти вхопили, дурню несосвітенний!

Сганарель. А бодай тебе чорти вхопили, стерво!

Мартіна. Хай буде проклята ота мить, коли надало мені сказати: «Так!»

Сганарель. Хай буде він проклятий, отой дурень нотар, що примусив мене підписати мою загибель!

Мартіна. Що тобі скаржитися! Та тобі слід би щохвилини складати подяку богові, що я вийшла за тебе заміж. Та хіба ж ти заслужив мати таку жінку, як я?

Сганарель. Що й казати — велика честь! Було мені чим похвалитися після нашої шлюбної ночі! Ех, сто чортів! Не нагадуй мені про це ніколи. Я можу сказати таке…

Мартіна. Що? Що ти можеш сказати?

Сганарель. Годі про це! Досить уже й того, що ми знаємо те, що ми знаємо, і що тобі пощастило наскочити на мене.

Мартіна. Що це означає — пощастило наскочити на тебе? На чоловіка, що довів мене до лікарні, на розпусника, негідника, що гайнує і проїдає усе, що я маю!

Сганарель. Брешеш, частину пропиваю.

Мартіна. Тягне на продаж усе, що є у мене в господі!

Сганарель. Це зветься жити з свого господарства.

Мартіна. Витяг з-під мене навіть моє ліжко!

Сганарель. Раніше вставатимеш.

Мартіна. Напослідок ще й повиносив геть-чисто всі меблі з нашого дому!

Сганарель. Легше буде переїздити.

Мартіна. Від рання й до смеркання тільки те й робить, що грає та вихиляє.

Сганарель. А це, щоб не нудитися.

Мартіна. А я що маю робити з моєю сім’єю?

Сганарель. Все, що тобі заманеться.

Мартіна. В мене четверо сердешних маляток на руках…

Сганарель. Пусти їх додолу.

Мартіна. Вони щохвилини просять у мене хліба.

Сганарель. А ти почастуй їх різками. Коли я сам добре випив та добре попоїв, я хочу, щоб усі були вдоволені в моїй господі.

Мартіна. Ти що ж ото, п’янице, гадаєш, що так і триватиме завжди?

Сганарель. Помалу, помалу, жіночко, будьте такі ласкаві.

Мартіна. Що я терпітиму довіку твої грубощі й твоє гультяювання?

Сганарель. Не будьмо розпалятися, жіночко моя.

Мартіна. І що я незугарна навернути тебе на добрий розум?

Сганарель. Жіночко, ви ж знаєте, що терпець мені може увірватися, а руку я маю добрячу.

Мартіна. Начхала я на твої погрози!

Сганарель. Жіночко, у вас, мабуть, знову почала шкіра свербіти…

Мартіна. Я тобі покажу, що не боюсь я тебе ані кришечки.

Сганарель. Дорога моя половинонько, вам таки кортить заробити від мене на горіхи.

Мартіна. Дуже я тебе злякалася!

Сганарель. Любонько моя, я вам намну вуха.

Мартіна. Ах ти ж, п’яниця!

Сганарель. Я вам полатаю спину.

Мартіна. Бурдюк з вином!

Сганарель. Я вас відлупцюю.

Мартіна. Мерзотник!

Сганарель. Я вас віддубашу.

Мартіна. Негідник, брехун, нахаба, дурисвіт, поганець, шахрай, шибеник, ледащо, волоцюга, вітрогон, махляр, грабіжник…