Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Немезида 📚 - Українською

Читати книгу - "Немезида"

371
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Немезида" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 72
Перейти на сторінку:
багато малювала. Я пишалася нею. А тоді раптом вона закохалася в того жахливого, психічно хворого молодика.

— Ви маєте на увазі сина містера Рейфаєла, Майкла Рейфаєла?

— Так. Краще б він ніколи тут не з’являвся. Але сталося так, що він був проїздом у цій місцевості, його батько хотів, щоб він нас навідав, і ми запросили його на обід. Він умів прикинутися дуже чарівним, ви, певно, знаєте. Але він уже тоді був закінченим мерзотником, безнадійним і невиправним злочинцем. Він уже двічі сидів у в’язниці, звабив і покинув кількох дівчат. Але я ніколи не думала, що Вериті… То була якась нерозсудлива й одержима пристрасть. Мабуть, це буває з дівчатами в такому віці. Вона була без тями від нього. Усе те, що з ним сталося, було не його провиною, так вона нас запевняла. Ви знаєте, як ото дівчата кажуть: «Усі проти нього», так вони завжди кажуть. Усі проти нього. Ніхто не хоче зрозуміти його. О, такі речі буває просто нестерпно слухати. Невже закохані дівчата неспроможні почути голос тверезого глузду?

— Як правило, неспроможні, — зітхнувши, промовила міс Марпл.

— Вона нічого не хотіла слухати. Я спробувала була віднадити його від нашого дому. Сказала йому, щоб більше до нас не приходив. Я, звичайно, зробила тоді дурницю. Згодом я це зрозуміла. Це призвело тільки до того, що вона почала зустрічатися з ним поза нашим домом. І я не знала, де вони зустрічаються. Вони призначали різні місця для своїх побачень. Він мав звичай приїздити машиною до умовленого місця, а потім привозив її додому пізно ввечері. Раз чи двічі привозив її лише наступного дня. Я намагалася зупинити їх, казала, що цьому треба покласти край, але вони мене не слухали. Вериті мене не слухала. Я, звичайно, не сподівалася, що мене послухає він.

— Вона хотіла одружитися з ним? — запитала міс Марпл.

— Ні, я не думаю, що в них усе зайшло так далеко. Не думаю, що він будь-коли хотів одружитися з нею чи думав про щось таке.

— Я дуже вам співчуваю, — сказала міс Марпл. — Ви, певно, багато вистраждали.

— Атож. Найтяжчі хвилини у своєму житті мені довелося пережити, коли мене викликали впізнавати тіло. Це було вже пізніше — після того як він зник звідси. Ми, звичайно, думали, що вона втекла з ним, і сподівалися, що рано чи пізно вони повідомлять про себе. Я знала, поліція поставилася до цієї справи дуже серйозно. Вони викликали Майкла до відділка й довго його допитували, але його розповідь про себе не збігалася з тим, що розповідали про нього інші.

А потім вони знайшли її. Дуже далеко звідси. Миль за тридцять, не менше. Вона лежала в канаві під густим живоплотом біля глухого путівця, яким давно вже ніхто не їздив. Атож, мені довелося поїхати туди й побачити її труп у морзі. Жахливе видовище. Навіщо він повівся з нею так жорстоко? Навіщо розбив їй голову й спотворив обличчя? Невже йому не досить було просто задушити її? Він задушив Вериті її власним шарфом. Я не можу… не можу більше… Це нестерпно… нестерпно…

Сльози заструменіли по її щоках.

— Я співчуваю вам, — сказала міс Марпл. — Я дуже, дуже вам співчуваю.

— Я вірю, що ви мені співчуваєте. — Несподівано Клотільда подивилася на неї. — А ви ж іще не знаєте найгіршого.

— У якому розумінні?

— У мене великі сумніви… щодо Антеї.

— А до чого тут, власне, Антея?

— Вона була тоді такою дивною. Ніби переживала напад ревнощів. Зненацька вона не злюбила Вериті. Дивилася на неї таким поглядом, наче ненавиділа її. Іноді я думаю… я думала радше… ой, ні, це жахлива думка, не можна думати такого про власну сестру… з нею були випадки, коли вона могла кинутися на когось. У неї, знаєте, бувають незбагненні напади люті. І я думаю, а чи не могло статися…. о Господи, я не повинна такого казати. Такого просто не могло бути. Забудьте, прошу вас, те, що я вам сказала. Це все дурниці, це все пусте. Але ж… але ж… Її не можна вважати цілком нормальною. Я не можу заплющити на це очі. Ще в дитинстві в неї було кілька дивних пригод… Із тваринами. У нас був папуга. Папуга, що базікав усяку нісенітницю, як то буває зазвичай із папугами, і вона скрутила йому шию, і після того я вже не могла дивитися на неї, як раніше. Я не могла довіряти їй. Я ніколи не була певна… О Господи, схоже, я теж впадаю в істерику.

— Заспокойтеся, — сказала міс Марпл. — І ніколи не думайте про таке.

— Ні, я не думатиму. З мене цілком досить і того, що Вериті померла. Померла жахливою смертю. Принаймні, інші дівчата тепер у безпеці від того хлопця. Його засудили на довічне ув’язнення. Він і тепер у в’язниці. Вони його не випустять, і він уже ніколи не скривдить нікого іншого. Але мені дивно, чому вони не визнали його психічно ненормальним — обмежено відповідальним, як тепер кажуть. Його треба було відправити до божевільні. Він не міг відповідати за свої дії.

Вона підвелася й вийшла з кімнати. Місіс Ґлін увійшла, розминувшись із сестрою у дверях.

— Не звертайте великої уваги на Клотільду, — сказала місіс Ґлін. — Вона так і не прийшла до тями після того страшного нещастя, яке сталося кілька років тому. Вона дуже любила Вериті.

— Вона, схоже, турбується про свою молодшу сестру.

— Про Антею? З Антеєю все гаразд. Щоправда, у неї трохи негаразд із головою, ви ж знаєте. Вона трохи… Істерична. Багато що дратує її, у неї виникають дивні фантазії, уява іноді заводить її надто далеко. Але я не думаю, що Клотільда має найменші підстави турбуватися за неї. Господи, хто це там пройшов повз вікно?

У засклених дверях, які виходили в сад, з’явилися дві жінки, усміхаючись дещо збентежено.

— О, вибачте нам, будь ласка, — сказала міс Бароу, — ми просто обходили навколо будинку, видивляючись, чи тут немає міс Марпл. Нам сказали, що вона перебуває у вас, і я подумала — ага, ви тут, моя люба міс Марпл. Я хотіла сказати вам, що ми так і не поїхали сьогодні до тієї церкви. Її, як нам сказали, зачинено на ремонт, і ми вирішили сьогодні вже нікуди не їхати. Можливо, ми влаштуємо собі якусь екскурсію завтра. Сподіваюся, ви не гніваєтеся на нас, що ми з’явилися так несподівано. Я намагалася подзвонити біля парадних дверей, але, схоже, дзвінок не пролунав.

— Він і справді іноді не спрацьовує,

1 ... 60 61 62 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Немезида», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Немезида"