Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Впізнавши Анну, Анеля приязно усміхнулася їй, на якийсь момент відкрилася і відразу знов вдягнула на себе маску — сказала щось ввічливо-люб’язне, запитала про здоров’я, згадала розповідь Люцини про уродини в Терези, пообіцяла передати доньці привіт, а тоді, продовжуючи усміхатися всім і нікому зокрема, присіла на фотель біля невеличкого столика з рукоділлям.

Насилу стримуючи тремтіння рук, Анна подякувала Богові за те, що в ці декілька хвилин розмови якимось дивом зуміла зберегти самовладання, ясність думок та виразність мови. Зараз не почувалася здатною навіть на це і з величезним полегшенням бачила, що Анеля зосередилася на розмові з якоюсь пані у синьому. Десь уже бачила ту пані, але де саме, не пам’ятала. Останнім часом такі провали у пам’яті стали звичними і перестали дивувати. Забагато проблем звалилося на її голову.

Намагаючись вдати, що розмова між дружиною Адама і тією пані в синьому її не цікавить, Анна потай продовжувала вслухатися в кожне слово. Не надто легке завдання, бо говорили вони неголосно, а іноді так нерозбірливо та тихо, що вона переставала вловлювати зміст розмови, проте все одно могла б заприсягтися, що в цьому спілкуванні була якась фальш, а можливо, навіть старанно прихована неприязнь. Зовні все виглядало доволі мило, невимушено та доброзичливо, проте Анну не покидало передчуття наростаючої напруги. Що це? Її нерви так химерно викривляють сприйняття чужих розмов чи так воно насправді є?

Продовжуючи люб’язно усміхатися Анелі, пані в синьому раптом змінила тему розмови.

— Знаєте, моя люба, декілька тижнів тому я зустріла у панства Саковських вашого чоловіка, — нахилившись до Анелі, вона демонстративно притишила голос. — Він розповів, що вже добудував будинок і тепер постійно мешкає у Львові. Знаєте, мене це здивувало. Зараз літо, і, як добрий господар, він мав би бути у маєтку. Я, звичайно, не вірю у всі ці плітки про вашого чоловіка. Хтось немудрий сказав, що ви з ним за крок до розірвання шлюбу.

Втиснувшись у фотель, Анна затамувала подих. Майже пряме потрапляння у ціль. Здається, зашморг дедалі тугіше затягується довкола них усіх.

Заскочена відвертою безцеремонністю своєї співрозмовниці, Анеля на декілька секунд втратила здатність говорити, проте відразу опанувала себе і підкреслено люб’язно усміхнулася їй.

— Звичайні плітки. Яких тільки дурниць люди не понавигадують. Я теж ніколи не вірила чуткам про фінансові махінації вашого чоловіка, і тим паче не вірю в минулорічну пікантну історію про вас.

Анеля перевела подих і, насолоджуючись реакцією своєї співрозмовниці, додала:

— А мій чоловік постійно мешкає тут лише тому, що хоче підготувати будинок до нашого переїзду. Для дітей це дуже важливо.

Знаючи, що насправді дружина Адама зовсім не переконана у своїх словах, Анна перевела погляд на її співрозмовницю. Від злості обличчя тієї взялося червоними плямами, проте вона продовжувала підкреслено зичливо усміхатися, а дочекавшись, коли Анеля договорить, ніби між іншим, зауважила:

— Думаю, ваш чоловік уже навіть знайшов для дітей гувернантку. Позаминулого місяця я двічі бачила його в товаристві дуже молодої і привабливої панни. Він надто поспішав і не підійшов до мене, але потім пояснив, що та панна буде гувернанткою ваших дітей. Приємно мати такого уважного і турботливого чоловіка. Навіть гувернанткою опікується сам.

Міцно вчепившись руками в підлокітник фотеля, Анна відчула, як світ перед очима хитнувся. Тепер зашморг затягнуло настільки туго, що до горла підкотилася нудота і дихати стало критично важко. Потрапляння у ціль виявилося настільки влучним, що втрати були значно масштабнішими, аніж на те сподівалася пані в синьому. Вона, щоправда, того не зрозуміла і зараз дивилася лише на Анелю, яка, їй на радість, зблідла так сильно, що цього не змогла приховати ввічлива усмішка і самовладання.

Намагаючись перебороти напад млості, Анна заплющила очі. Вже й сама згадала, як вони з Адамом двічі ледь не наштовхнулися саме на цю його знайому. Щастя, що встигла сховати обличчя і зараз ця пані її не впізнала.

Непомітно витерши хустинкою холодний піт із чола, Анна обережно підвелася з фотеля і, намагаючись не привертати до себе увагу, вийшла з кімнати. Почувалася геть кепсько і починала боятися, що її знудить просто тут. Добре було б взагалі сюди не повертатися, але куди подінешся від пані Беати та від своїх обов’язків компаньйонки.

Анна проминула кухню і вийшла на балкон внутрішнього подвір’я. Озирнувшись, у напівтемряві зробила декілька невпевнених кроків і присіла на стару облуплену скриню при кінці балкону. Нічого особливого не робила, а почувалася так, ніби діжу тіста замісила. А ще ця постійна нудота. Ніяк не минає. Особливо вранці.

Заховавшись за купою старих речей і намагаючись відсапатися, Анна за кілька хвилин відчула, що їй покращало. Ситуація взагалі виглядає не загрозливою. Якби про зв’язок із Адамом знали, то вона б вилетіла звідси зі швидкістю гарматного ядра в ясну погоду, а її не помічають.

Обіпершись на стіну, Анна глянула у темряву перед собою і раптом знов відчула напад якогось дивного запаморочення та нудоти, проте відразу забула про нього, бо почула, як хтось виходить на балкон.

Інстинктивно притиснувшись до стіни, вона підібрала спідниці так, щоб їх не побачили збоку, і причаїлася в темряві.

— Анеля, послухайте, — почула вона голос Терези. — Що на вас сьогодні найшло? Замалим не влаштували скандал. Добре, що я встигла втрутитись. Такою нестриманою я вас ще ніколи не бачила. Що відбувається?

Кілька секунд Анна напружено прислухалась до цілковитої тиші й намагалася навіть дихати якомога непомітніше.

— Нічого не відбувається, — тепер Анна впізнала голос Анелі і, щоб випадково не виявити свою тут присутність, щільніше притиснулася плечима до стіни. — Ми ніколи не любили одна одну, а сьогодні вона сама мене спровокувала.

— Вас? Спровокувала? — У голосі Терези була неприхована іронія. — Щоб вас спровокувати, треба щось суттєвіше, аніж примітивні плітки. Думаю, тут серйозніші проблеми. Перед тим, як поїхати до Відня, Адам порушив питання сепарації? Так?

Стримуючи шалене калатання серця в грудях, Анна декілька хвилин прислухалася до цілковитої тиші.

— Звідки ви знаєте? — здавлено запитала Анеля. — Я не хотіла нічого говорити, але це переходить усі можливі межі. Ми з дітьми мали замешкати тут, а тепер Адам категорично проти. Не розумію, що сталося за цей рік, але зараз він погоджується взяти до себе лише Войцеха. Може, він живе з коханкою в тому будинку?

Тереза якийсь час тримала паузу, тоді знов озвалася.

— Не думаю. Я декілька разів приходила до нього і не помітила, щоб у будинку мешкала якась жінка.

— А