Читати книгу - "Несподівана вакансія"

Ендрю й Суквіндер лишилися самі, ніяковіючи і відчуваючи певну взаємну ворожість.

— Так? Чим я можу вам допомогти?

З підсобної кімнатки вийшла сутула жінка з чорним, як смола, волоссям у начосі. Ендрю й Суквіндер пробурмотіли, що вони просто чекають, і тут в арці знову з’явилися Говард і Ґая. Побачивши Морін, Говард випустив Ґаїну руку, яку ще й досі тримав, пояснюючи дівчині обов’язки офіціантки.

— Здається, я знайшов, хто нам допоможе в «Чайнику», Мо, — сказав він.

— О, справді? — відповіла Морін, звернувши свій пожадливий погляд на Ґаю. — Чи є в тебе досвід роботи?

Але Говард її перебив, почавши розповідати Ґаї про їхню продуктову крамничку і про те, як йому подобається думати про неї як невід’ємну частину Пеґфорда, своєрідну визначну пам’ятку містечка.

— Ця крамничка тут уже тридцять п’ять років, — сказав Говард, велично знехтувавши розписом на стіні. — Юна панночка недавно сюди приїхала, Мо, — додав він.

— А ви теж шукаєте роботу? — спитала Морін у Суквіндер і Ендрю.

Суквіндер заперечно похитала головою. Ендрю двозначно стенув плечима, але Ґая сказала, дивлячись на подругу:

— Чого ти? Ти ж хотіла.

Говард приглянувся до Суквіндер, якій аж ніяк не пасуватиме облягаюча чорна сукня й мереживний фартушок. Але його плодовитий і гнучкий розум уже припасовував усі можливі варіанти. Комплімент її батькові… щось таке, що матиме вплив на її матір… надання якоїсь несподіваної послуги. Варто, мабуть, врахувати й такі речі, що виходять за межі чистої естетики.

— Ну, якщо справи підуть настільки добре, як ми очікуємо, можливо, ми потребуватимемо і двох помічників, — сказав він, почухуючи підборіддя й дивлячись на Суквіндер, яка доволі непривабливо почервоніла.

— Я не… — почала вона, але Ґая не дала їй договорити.

— Давай. Разом.

Суквіндер зробилася червона як рак, а її очі засльозилися.

— Я…

— Давай, — прошепотіла Ґая.

— Я… ну, добре.

— Ну, то ми випробуємо тебе, міс Джавандо, — зрадів Говард.

Перелякана Суквіндер ледве могла дихати. Що скаже мати?

— А ти, я бачу, хотів би працювати прислугою? — прогудів Говард до Ендрю.

Прислугою?

— Треба буде тягати важкі речі, мій друже, — пояснив Говард, поки Ендрю розгублено кліпав очима: він прочитав тільки верхню частину оголошення, написану великими літерами. — Заносити в комірчину піддони, приносити з підвалу ящики з молоком, викидати мішки зі сміттям. Нормальна фізична праця. Думаєш, ти це подужаєш?

— Ага, — відповів Ендрю. Він буде тут разом із Ґаєю? Лише це мало значення.

— Ти будеш нам потрібен зранку. Десь із восьмої години. Скажімо, від восьмої до третьої, а далі побачимо. Дамо тобі два тижні випробувального періоду.

— Ага, добре, — сказав Ендрю.

— Як тебе звати?

Коли Говард почув його прізвище, то аж вигнув брови.

— Твій батько Саймон? Саймон Прайс?

— Ага.

Ендрю почав нервувати. Зазвичай ніхто не знав його батька.

Говард звелів дівчатам прийти сюди в неділю по обіді, щоб він їм зміг показати, як працювати з касою. Він явно волів би ще трохи поговорити з Ґаєю, але тут зайшов новий покупець, і підлітки скористалися нагодою, щоб вислизнути геть.

Ендрю навіть не знав, що й сказати, коли вони опинилися з того боку дверей із дзвіночком. Та перш ніж він зібрався з думками, Ґая недбало зронила «па» й рушила геть разом із Суквіндер. Ендрю запалив другу з трьох Жиркових цигарок (зараз був не час для розкурювання недопалка), і це слугувало йому виправданням, щоб постояти якийсь час на місці й поспостерігати, як вона віддаляється, розчиняючись у подовгастих тінях від будинків.

— А чому цього хлопця називають Арахіска? — поцікавилася Ґая в Суквіндер, коли вони вже відійшли на достатню відстань від Ендрю.

— Він має алергію на арахіс, — пояснила Суквіндер. Вона була до смерті нажахана тим, що їй доведеться розповідати мамі про свій вчинок. Її голос звучав так, ніби це говорив хтось інший. — Він мало не вмер у Святому Томасі. Хтось запхав йому в зефір арахіску і дав скуштувати.

— Ти диви, — здивувалася Ґая. — А я думала, що його так прозвали, бо в нього маленька цюцюрка.

Вона засміялася, і Суквіндер теж силувано всміхнулася, немовби щодня тільки те й робила, що слухала жарти про пеніси.

Ендрю бачив, як вони, регочучи, озирнулися на нього, і зрозумів, що вони його обговорюють. Це хихотіння могло бути обнадійливою ознакою, принаймні судячи з того, що він знав про дівчат. Шкірячись сам до себе, він рушив геть, закинувши рюкзак на плече і тримаючи в руці цигарку. Перейшов через Майдан до Соборного провулка, звідки йому залишалося хвилин сорок підніматися стрімким схилом угору, де зразу за містечком височів його Дім-на-пагорбі.

Білоцвітний живопліт у сутінках здавався казковим, обабіч від нього цвів терен, а чистотіл обрамляв дорогу крихітними лискучими листочками, подібними на сердечка.

Пахощі квітів, солодка втіха від сигарети й надія проводити вихідні разом із Ґаєю — усе це зливалося в одну піднесено-прекрасну симфонію радості, що переповнювала Ендрю, поки він трюхикав на пагорб. Наступного разу, коли Саймон запитає: «Ну, що, прищавий, знайшов роботу? — він зможе відповісти: «Так». — На вихідні він працюватиме разом із Ґаєю Баден.

А на довершення він тепер нарешті знав, як саме встромити анонімного кинджала прямісько в спину своєму батькові.

VII

Коли вгамувався спалах її імпульсивної злості, Саманта дуже пошкодувала, що запросила на вечерю Ґевіна й Кей. У п’ятницю зранку вона напівжартома нарікала своїй помічниці, який жахливий вечір на неї чекає, але її настрій по-справжньому зіпсувався, коли вона залишила Карлу саму в крамничці «Стильні тримачі на твої пишні м’ячі» (Говард так розреготався, почувши цю назву вперше, що в нього стався напад астми, а Шерлі, навпаки, сердито хмурилася , коли хтось згадував назву крамнички в її присутності). Повертаючись до Пеґфорда раніше, щоб уникнути години пік і встигнути купити все необхідне для вечері, Саманта намагалася підбадьорити себе тим, що вигадувала для Ґевіна всілякі каверзні запитання. Можливо, варто буде запитати його при всіх, чому це Кей ще не