Читати книгу - "Том 11"

Ти бачиш, що се таке?

Потім Ел[іасберг] пише про санаторію, що С [ергій] Костянтинович] хоче через Пол[іну] Ізр[аїлівну] все-таки добиватись в Фінляндію, «но если не удастся устро-иться в упомян[утой] санат[ории] и если лихорадка бу-дет упорно держаться, тогда придется отправить его в Крым». Остатньої фрази гаразд не розумію: ну, а коли лихорадка мине, то тоді що? оставатись в Мінську? Врешті, то неважно, бо в Мінську я йому оставатись просто не дам, як тільки він в стані буде звідти виїхать. Його звідти, у всякім разі, рятувати треба! А, коли б же тільки вирятувать! В остатньому листі С[ергій] Костянтинович говорить про свій новий проект їхати замість російських санаторій в Швейцарію, в сан[аторію] Давос, і питає, чи могла б я з ним поїхати. Я гаряче підтримую сей проект і пишу, що поїхати можу, і се правда, я поїду, хоч би там що. Коли не стане на се моїх грошей, я позичу, дістану ще яку роботу і все-таки поїду. Як тільки з початком зими С [ергій] К[остянтинович] поправиться (я таки маю на се надію), ми з ним рушимо! Я рада б з ним бути тепер, але се ніяк не можливо, мій раптовий приїзд його злякає, та ще й його родичі стали між нами, будь вони...

М[ихайло] В[асильович] вже не їде у Львів, але, звісно, не через мій проект швейц [арської] подорожі (се проект пізніший його рішення), а через те, що йому не дали паспорта. От проклята доля!

Ну, бувай здорова! Спішуся, та й все одно, що я тепер доброго можу сказати? Цілую тебе міцно.

Твоя Леся

110. ДО О. 10. КОБИЛЯНСЬКОЇ

Anlescriptum!: на цитрі конче треба добре навчитись грати і привезти її до мене літом, я відтягну з Вас музикальний довг за мою торішню музику. Пам’ятайте!

26 листопада 1900 р. Київ

Дорога моя товаришко!

14.ХІ 1900

Дуже я втішилась, що Ви таки нарешті обізвались до мене. Се ж і правда, що ми одна від одної чекали листів: я писала Вам літом, там між іншим і свою подоріж на північ описувала, але, очевидно, той лист [до] Вас не дійшов. Се шкода через те, що, може б, наша розмова не перервалась би так надовго, якби Ви того листа отримали.

Тепер, liebe Ferne 150, пишу Вам зараз же по отриманні Вашого листа, щоб «не задавнилось», але мушу писати коротко, бо дуже не маю часу. Маю тепер обов’язкову роботу: пишу щомісяця літературні огляди до «Жизни», що платить мені за се по 75 р. за аркуш; гроші се не так і великі, коли зважити, скільки роботи сі огляди вимагають, але я вже взялася за них, бо тепер мені було б тРУДно жити без власних незалежних фондів, а белетристикою своєю, самі знаєте, я не зароблю нічого. Інша праця, не літературна, дала б мені менший заробіток, втомила б мене далеко більше і, може, навіть затамувала б мій розвиток, відбиваючи мене від читання, а що найгірше, прив’язала б мене до якогось сталого місця, одбираючи можливість раптових подорожів, без яких я не можу здумати «нормального» життя. Певна річ, що я белетристики і не думаю покидати, бо то вже моя натура того б не дозволила, тільки ж я багато, раз у раз писати белетристики ніколи не могла, бо вона занадто палить мене, і коли б я, наприклад, з рік щодня писала вірші чи сірозу красну, то мій Brennmaterial151 вичерпався б так, що з мене б тільки облудка лишилась. «Жизнь» дає мені хоч ие дуже великий зарібок (в Росії взагалі гонорари досить високі), але зате постійний, і се для мене тепер багато значить. Правда, що робити треба регулярно на термін, пам’ятаючи, що час не жде і навіть що «час — то гроші».

Розсердив мене «Вісник», поробивши з моєї статті цитати тільки про Стефаника і зовсім поминувши мою характеристику Ваших творів. Що се — навмисне?

Ваше «Під голим небом» дуже мені подобалось, і не тільки мені, а всім нам. Се високопоетична річ і до того ж оригінальна. Ви артистка,^ в нашій публіці не дуже теє ціниться, але я ое люблю над усе. Es lebe die Kunst! 1 Можуть знайтись деякі дрібні уваги щодо стилю тощо, але тепер про се не буду писати,— коли хочете, то згодом. Надсилайте скоріш Ваше оповідання до «Киев-ск[ой] стар[ины]» і майте на увазі, щоб не давати його gratis, сей журнал має тепер звідки платити, а поети, на жаль, не тільки святим духом жити мусять. Чи бачите, якою я утилітаристкою стала? Може, навіть скажете: «А, фе! Ach, liebe Freundin, es hat seine Grtinde...» 2.

Напишу до «Жизни», щоб мені прислали відбитки моїх «буковинців», як зробить се, то пришлю й Вам, а тепер ще й сама не маю нічого, окрім одного примірника, що мені на часі потрібний.

В нашій родині пема нічого дуже лихого, але й нічого надто доброго: мама, Оксана і Дора були хворі остатніми днями, мама ще й сьогодні в ліжку, хоч уже видужує, то була інфлуенца, що тепер лютує в Києві.

Ст[арицькі] та Др[агоманов]и маються гаразд, я їм передам Ваше вітання.

Я маюся на здоров’я добре, але все-таки «чорний світ навколо мене», а чому, власне,— напишу через два тижні, коли писатиму Вам довгий-предовгий лист. Тепер мушу скінчити. Сердечне цілую Вас. Наші всі Вас вітають. Не мовчіть же довго!

Ваша Л. Косач

P. S. Труш уже в Галичині і мав до Вас паписати. Ми з ним дуже добрі товариші.

NB. Мама просить, чи не могли б Ви їй назад прислати оригінали її «Соловьиной песни», що Ви перекладали для німецького збірника? Коли не згубився, то, б[удь] л[аска], пришліть.

бачила, який він тепер. Якщо будеш у нього, то наведи як-небудь розмову, чи не вважав би він можливим, щоб я приїхала тепер до нього. Він мені все пише про те, як ми поїдемо вкупі в санаторію, але де ж та санаторія, як же до неї вибратись? Коли от уже й зима, а в нього кров горлом іде і жар все більше