Читати книгу - "Танґо смерті"

репліки, вона й справді перейнялася музикою більше, ніж усім іншим, що її оточувало, Мількер став для неї справжнім гуру, вона готова була виконати будь-яке його бажання, а якби вчитель в особливо натхненні моменти гри на скрипці звелів їй стрибнути у вікно, вона б стрибнула, і це вона теж для себе усвідомила, і тепер, окрім нестримного потягу до уроків, загніздився у ній ще й острах, але він не заважав, він лише лоскотав нерви, збуджував і підбадьорював. Уроки музики, які Мількер давав Ярці, були геть не схожі на всі ті, які вона брала досі, коли кожен новий учитель навчав наново, так, мовби найбільше йому залежало на затиранні у пам'яті учениці всіх попередніх знань і вмінь. Мількер пішов іншим шляхом:

— Добування звуку — ось над чим вам доведеться працювати найбільше. Скрипка повинна мати красивий звук, а смичок буквально смоктати струну. Музикальністю вас Бог не обділив, тому я буду вчити вас уміння передати скрипці те, що звучить у душі!

Спочатку уроки відбувалися у старого вдома, де Ярці неймовірно подобалося, усе в цьому помешканні налаштовувало на якийсь особливий настрій, по особливому пахли старі меблі, викликаючи в пам'яті щось давно забуте, щось, що пахло так у дитинстві, книги своїми корінцями гіпнотизували і зачаровували, дівчина помітила, що, граючи, навіть дивиться на корінці книг, наче на ноти, але небавом усе змінилося, коли Мількер запропонував грати на вулиці. Ярка була здивована, не могла зрозуміти, навіщо такий експеримент, як можна брати уроки на вулиці, де попри тебе сновигають незнайомі люди, а хтось ще й зупиняється і витріщається, але вчитель стояв на своєму:

— Ви сковані, ви наче равлик у шкаралупці, а вам треба вивільнитися, ваша душа повинна вилетіти з вас, коли ви граєте, і пурхати в піднебессі. Я помітив, як ви ковзаєте поглядом по книжках, цього не повинно бути.

— Але ж я тоді буду ковзати очима по перехожих…

— Ні. Вони вам будуть заважати, тому ви перестанете звертати на них увагу, ви їх будете ігнорувати і не помічати. Це змусить вас зосередитися і жодним чином не асоціювати себе з тим місцем, у якому ви перебуваєте.

Ярці не залишилось нічого іншого, як погодитися, але остаточно її добило, коли Мількер, щойно вони вибрали місце для гри на площі Ринок, скинув з голови капелюха і поклав біля її ніг. Дівчині забило подих від хвилювання, вона розпачливо мотала головою і шепотіла: «Нізащо… не буду… що ви надумали?» Мількер терпляче слухав її і чекав, відчуваючи, що вона поволі втрачає запал до опору, тоді промовив:

— Починайте грати, і музика вас підніме над містом, ви не повинні нічого і нікого бачити, ви не повинні нікого чути, крім мене. Вас підхопить хвиля музики і понесе.

І Ярка скорилась. Звідтоді кожен урок відбувався в іншому місці Львова — у Стрийському парку, на Високому Замку, на Кайзервальді, на Личаківському цвинтарі, на Кортумовій горі…

Ярка не знала, що кілька днів перед тим до Мількера завітав Ярош і поцікавився, яким чином можна почути справжнє «Танґо смерті». Старий лише сумно похитав головою:

— На жаль, це поки що неможливо. Я його виконати не можу однією рукою. Та навіть якби й міг, не маю нот. Отих дванадцяти. Адже в них і потреби не було, я знав мелодію напам'ять, я міг її заграти хоч би й серед ночі. Але недавно в мене стався інсульт, пам'ять моя добряче надщерблена, аж тоді я схаменувся, що не записав нот. Хоча сподіваюся, що все ж таки згадаю.

— Можливо, вдасться відтворити мелодію. Днями я завершив її розшифрування з арканумської «Книги Смерті». Арканумці позначали ноти літерами. Мелодія, яку вони виконували в обряді смерті, складалася саме з дванадцяти нот. Ось вони… Можливо, також вам допоможе цей диск. Тут запис танцю дервішів.

— Танець дервішів… так-так… Я чув про нього. У тому танці теж вмонтовано усього дванадцять неповторних нот. Всі інші не відіграють жодної ролі, всі інші — лише фон. Як і в нашому танґові, — старий покрутив у пальцях диск, а відтак став учитуватися в ноти, які розшифрував професор.

— Мушу сказати, що коли я був присутній під час виконання танцю дервішів, то зі мною трапилися дивні речі. Я мовби покинув своє тіло і піднявся над землею. А потім, мабуть, взагалі знепритомнів. Більше я його не слухав. Мені було страшно. Можливо, такі самі відчуття має людина, коли помирає.

Мількер подивився на нього задумливим поглядом.

— Здається, ми близькі до істини. Однак… є деякі проблеми. Допустимо, мені вдасться відтворити ноти. Але хто їх виконає? Річ у тім, що там є такі нюанси, якщо їх не дотримати, то дія цієї мелодії буде така сама, як будь-якого танґа. Людське вухо не здатне розрізнити цих нюансів, але здатне на них реагувати. Якщо не знати таємниці виконання, то дайте ці ноти найбільшому віртуозові — наслідки будуть ялові.

— Як же вдалося вам?

— Калькбреннер зашифрував ноти. Але мені вдалося їх розшифрувати. Керуючись його вказівками, я зумів виконати це танґо… — Мількер знову придивився до нот, і папір затремтів у його руці. — Здається… здається, — прошепотів схвильовано. — Це щось схоже на… схоже на ноти «Танґа смерті»… Але я мушу переконатися. Це трохи потриває. І ще… — Він стурбовано подивився на Яроша. — Я увесь цей час шукав собі учня або ученицю… Людину, яку міг би навчити виконувати це танґо так, як виконували його ми… Але я щоразу зазнавав поразки… Проте надія мене не полишає…

Р

Незабаром після того, як я врятувався з в'язниці, мене покликали до війська. Мама відразу заявила, що не віддасть свого коханого синочка, що підніме на ноги усіх своїх знайомих, аби-но лише мене врятувати від побору, але я заспокоїв її, що можу і сам з тої халепи викрутитися, і сміливо пішов на медичну комісію, вдаючи глухого. Ну, не зовсім, а на одне вухо. Пани дохтори мусили до мене волати, як на полонині, а я відповідав їм так само голосно. Тоді вони звеліли мені зачекати в сусідній кімнаті, де таких самих глухих і глухуватих назбиралося добрий десяток. Дехто з них, думаючи, що перебуває у безпеці, вже не грав вар'ята, але не я, бо не був певен, чи нема серед них агента з комісії та за нами хто не підглядає. Аж от кличуть, заходимо знову і стаємо перед очі докторів. Звеліли нам стати в один ряд, ми стали, а тоді