Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

260] Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив,

261] Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом.

262] Так Антенора сини під рукою Атріда-державця,

263] Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.

264] Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих,

265] Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням,

266] Поки ще рана його гарячою сходила кров'ю.

267] А як спинилася кров і рана вже трохи присохла,

268] Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню.

269] Як породіллю разючими стрілами болі проймають,

270] Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах,

271] Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують,

272] Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню.

273] На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати

274] До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він.

275] Голосно він загукав, щоб. данаям усім було чути:

276] «Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!

277] Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену

278] Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись

279] Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий».

280] Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих

281] До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні,

282] Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала,

283] Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.

284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон,

285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:

286] «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні!

287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!

288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику

289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих

290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!»

291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева,

293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю,

294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв

295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний.

296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний,

297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний,

298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.

299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки

300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу?

301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта,

302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая,

303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна.

304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі

305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм,

306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє,

307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні

308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, -

309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.

310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне,

311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї,

312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:

313] «Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу?

314] Ближче, мій друже, спинись біля мене. Ганьба нас окриє,

315] Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний».

316] Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:

317] «Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі

318] Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний

319] Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу».

320] Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю,

321] Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона

322] Богоподібного скинув, супутника того державця.

323] Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних.

324] Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри,

325] Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких.

326] Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше

327] Вої ахейські, що так перед Гектаром грізним тікали.

328] Разом із повозом кращих в народі вони захопили

329] Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся

330] На віщуванні, отож і синам боронив виступати

331] На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова

332] Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери.

333] Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив

334] Духу й життя і славні з обох познімав обладунки.

335] Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.

336] В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон,

337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали.

338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя,

339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці,

340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився.

341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх

342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся.

343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим

344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали.

345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний

346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:

347] «Знов насувається лихо на нас - оцей Гектор могутній!

348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб'ємо!»

349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа,

350] Цілячи в голову прямо, - не схибив, по верху шолома

351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді,

352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, - високий, потрійний,

353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок.

354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався,

355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою

356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила.

357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом,

358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю,

359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю,

360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув.

361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:

362] «Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько

363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову!

364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну.

365] Все ж покінчу з тобою я,- потім в бою десь зустрівшись,

366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник.

367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну».

368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом.

369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени,

370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій,

371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі,