Читати книгу - "Сюрпризи долі"

— Звідки ти знаєш? — у Марини остаточно зіпсувався настрій.

— Я її знаю. Вона не вірить, що я тут сам.

— А коли ж ми побачимося?

— Я тобі зателефоную. У нас все попереду.

Зворотним шляхом вони мовчали. Марина відчувала, що Вітаса щось мучить. Після митного контролю в аеропорті вона швидко з ним попрощалася і, не озираючись, вийшла надвір. На душі шкребли коти. Хто вона? Ніхто, звичайнісінька коханка. То що хотіти?

У понеділок на курсах Марина його не зустріла. Він зателефонував аж у вівторок і повідомив, що дуже зайнятий і звільниться найшвидше у четвер. Вони побачилися аж у п’ятницю. Вітас попросив не заходити до нього, щоб секретарка чогось не запідозрила, а зустрітися в кафе за рогом.

— Зберігатимемо конспірацію, — спокійно промовив, знімаючи з Марини шубу.

— Ти ж збираєшся покинути задля мене свою родину? — ще раз спробувала нагадати його слова.

— Ми ж іще не вирішили стовідсотково. Для чого їх полохати?

— Так, маєш рацію.

— Ти коли повертаєшся додому?

— Курси закінчилися, квиток маю на завтра.

— Чим їдеш?

— Поїздом, звісно.

— Я тебе вже не побачу, тому бажаю щасливої дороги.

— А ти мене не відпровадиш на вокзал? — неприємно здивувалася Марина.

— Я не зможу. Усі вдома, і мені важко вирватися.

— Отже я в тебе дівчинка на будні, — криво посміхнулася.

— Не кажи так, це неправда. З тобою одною мені по-справжньому добре.

— І, тим не менше, залишаєш мене саму.

— У нас усе попереду. Пам’ятай про спільну справу. Я хочу бачити тебе щасливою і для цього нічого не пошкодую.

— Тоді завтра хоч зателефонуй.

— Кажу ж, що усі вдома, і тому прошу тебе до мене не телефонувати. Жінка щось підозрює.

— То заспокой її, — роздратовано відповіла, — якби ти мене кохав, то б не залишив.

— Обставини сильніші за нас, — відповів, як відрізав.

За кілька годин поїзд прибуде до рідного міста. На пероні чекає Олесь із квітами. Він напевно скучив за нею, та й Марині його бракує. Як поглянути йому у вічі? Лячно. А якщо чоловік усе зрозуміє? Хоча що тут розуміти? Попереду успіх, ще недавно навіть і гадки не мала отримати такі пропозиції! Головне — бути спокійною, врівноваженою і радісною. Олесь її кохає.

За вікном пролітали поля, ліси, села, та Марина їх не бачила. Ким тепер став для неї Вітас? Він увірвався вихором у її життя. Як вдалося цьому підстаркуватому ловеласу так легко домогтися свого? Наобіцяв купу дивідендів. Чи виконає обіцяне? А якщо ні? Одне зрозуміло: тепер вона цілком залежить від нього. Варто йому махнути рукою, і чарівна хатка з карт вмить завалиться, бо триматиметься доти, доки буде на те його воля. А якщо вона йому більше потрібна, ніж він їй? Марині сподобалась така думка. Пригадалися відомі історії про багатих коханців. Чому жінки так мріють про них, а коли отримують — знову незадоволені? Не варто мучити себе. Треба бути суворішою. Немудро розпускати чоловіків. Вона вирішила ненароком підкинути йому декілька пікантних сентенцій, які б викликали легкі ревнощі. Як це зробити? Наприклад, між іншим розповісти про свій сон, у якому наснився якийсь цікавий молодик чи ще щось. А що, непогана ідея!

Наступного дня вранці, коли Марина поралася на кухні, задеренчав телефон. Це був Вітас.

— Доброго дня, як справи? — стримано привітався. Він так завжди починав розмову, з інтонації завжди важко вгадувався його настрій. У голосі бриніло стільки впевненості і сили, що Марина відразу відчула себе маленькою дівчинкою, а всі наперед продумані хитрощі вмить забулися.

— Доброго дня, — радісно відповіла, — що в тебе нового?

— Загалом усе добре. Часу цілком не маю, замучили нескінченні засідання. Та для тебе в мене завжди знайдеться хвилинка. Хочу чути твій голос. Чому він сьогодні такий втомлений?

— Погано спала. Я хочу тобі розповісти свій сон… — спробувала розпочати наперед приготований монолог, та Вітас його перервав.

— Я тебе уважно вислухаю, але спочатку хочу сказати, що мрію бути поруч з тобою ще раз у соборі святого Віта і задля цього переверну гори. Моя душа сумує за тобою. А тепер кажи — ти щось хотіла розповісти? В тебе неприємності? Якщо так, то лише скажи. Доки ми разом, ти не матимеш турбот.

— Ні, нічого. Я хотіла розповісти тобі про мій сон, та зараз це не має значення, — почала виправдовуватися Марина.

— Гаразд, сни мене не цікавлять, мушу йти, чекають реалії. Подзвоню на тижні. Ти чекатимеш мене?

— Так.

— Ти кохаєш мене?

— Так, — відповіла, і від цього стало якось незручно перед Олесем.

Марина поклала трубку і стала оглядати своє обличчя у дзеркалі.

— Хто сильніший? — скорчила гримасу і постукала себе по лобі.

— Він, — автоматично відповіла, — і я за ним сумую. Небезпечно бути такою дурною. Треба щось робити. Він не може постійно нав’язувати мені свою волю!

— А як буде? В мене менше сили, — знову відповіла.

— Він мене купив, — раптом знайшла правильне означення.

— Я цього не приймаю! Хто він такий?! — обурилася.

— Той, хто ніколи не буде другим, бо завжди є першим. Зевс, щоб краще зрозуміла, — оторопіла від власного висновку.

— Смішно, в моєму житті вже був Аполлон, а тепер я вже дозріла до Зевса, — гірко