Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

до пізньої ночі, завжди прагнучи дійти далі, завжди говорячи про одне й те саме: про купівлю і продаж акцій, про котування на біржах, про тенденції ринку — і про гроші, гроші, гроші. Вони працюють у такому нелюдському темпі не тому, що їм чогось бракує, а тому, що вважають себе потрібними й незамінними — адже вони годують сотні тисяч своїх службовців та їхніх родин, несуть на собі величезну відповідальність перед своїми державами і своїми акціонерами. Вони працюють із щирою вірою в те, що допомагають світу, — мабуть, воно так і є, але за цю допомогу їм доводиться розплачуватися власними життями.

Наступного дня він зробив те, до чого завжди ставився з великою зневагою: він пішов на прийом до психіатра — запідозривши, що з його психікою діється щось не те. Ось тоді він і довідався, що страждає від хвороби, досить поширеної серед тих людей, яким пощастило досягти чогось такого, що виходить за межі спроможностей людини пересічної. Він був таким собі маніакальним працівником, або трудоголіком — саме таким терміном називають сьогодні в усьому світі людей, що мають цю маніакальну схильність. У тих випадках, коли такий компульсивний трудоголік, сказав йому психіатр, спробує відійти від тих проблем і викликів, що постають перед його компанією, він наражає себе на ризик провалитися в глибоку депресію.

— Точну причину виникнення цієї недуги ми ще не знаємо, але вона пов’язана з невпевненістю в собі, з пережитим у дитинстві страхом, з небажанням приймати дійсність такою, яка вона є. Це хвороба не менш небезпечна, аніж наркозалежність, наприклад. Але на відміну від того ж таки наркомана, продуктивність праці якого швидко падає, трудоголік робить великий внесок у зростання багатства своєї країни. Тому ніхто не зацікавлений у тому, щоб його вилікувати.

— А якими будуть наслідки?

— Я буду з вами відвертий, адже задля цього ви до мене й прийшли. Найтяжчим із наслідків є зруйнування подружнього життя. У Японії, одній із країн, де ця хвороба спостерігається найчастіше й іноді призводить до фатальних наслідків, винайдено кілька способів, спрямованих на те, щоб тримати цю одержимість під контролем.

Ігор не пам’ятав, щоб у останні роки йому доводилося відчути до когось таку повагу, яку він тепер відчував до цього вусатого чоловіка в окулярах, що сидів перед ним.

— Отже, існує вихід?

— Коли трудоголік приходить до психіатра й просить допомоги, це ознака того, що він хоче вилікуватися. З тисячі таких випадків лише одна людина усвідомлює, що їй потрібна допомога.

— Мені потрібна допомога. У мене досить грошей, щоб оплатити будь-яке лікування.

— Це слова, характерні для трудоголіка. Атож, я знаю, що грошей у вас досить, як і в усіх ваших товаришів по нещастю. Я знаю, хто ви такий; я бачив ваші фотографії, зняті на благодійних аукціонах, на конгресах і навіть під час вашої приватної зустрічі з нашим президентом, у якого, до речі, теж можна спостерегти симптоми такого захворювання. Справа не тільки у грошах. Я хотів би знати, чи вистачить у вас волі на те, щоб позбутися цієї одержимості.

Ігор подумав про Єву, про дім у горах, про родину, яку він мріяв завести, про мільйони доларів, що лежать на його банківському рахунку. Подумав про престиж і могутність, якими він нині володіє, і про те, як важко буде від цього відмовитися.

— Я не пропоную, щоб ви відмовилися від того, що нині робите, — промовив психіатр, так ніби прочитав його думки. — Я лише пропоную, щоб ви дивилися на свою роботу як на джерело радості, а не відчували себе одержимим і поневоленим нею.

— Так, я до цього готовий.

— А яка велика причина стоїть за вашим наміром? Адже всі трудоголіки задоволені з того, що вони роблять; жоден із ваших друзів, що перебувають у такому самому становищі, як і ви, не визнає, що йому потрібна допомога.

Ігор опустив очі.

— Тож яка ваша велика проблема? Хочете, я відповім за вас? Ваша родина розпадається, чи не так?

— Навіть гірше, ніж це. У моєї дружини з’явилися ті самі симптоми. Вона почала віддалятися від мене після нашої спільної подорожі на озеро Байкал. А якщо й існує хтось на світі, заради кого я готовий убивати знову…

До Ігоря раптом дійшло, що він наговорив зайвого. Але психіатр, що сидів перед ним на протилежному боці столу, здавався незворушним.

— А якщо й існує хтось на світі, ради кого я готовий абсолютно на все, то це моя дружина.

Психіатр викликав свою асистентку й попросив її призначити серію консультацій. Він не запитував, чи зможе його пацієнт прийти до нього в той або в той день. Він хотів відразу дати йому зрозуміти, що, хоч би яка важлива справа затримувала його, він повинен буде її відкласти задля зустрічі з ним.

— Ви дозволите поставити вам одне запитання? Лікар ствердно кивнув.

— А не можна той факт, що я змушений працювати набагато більше, аніж повинен, витлумачити як щось шляхетне? Як глибоку повагу до тих можливостей, які Бог надає мені в цьому житті? Як намагання виправити вади суспільства, навіть якщо в певних випадках мені доводиться вдаватися до методів, що не зовсім…

Пауза.

— …не зовсім що?

— Та нічого.

Ігор вийшов від лікаря спантеличений, але водночас із відчуттям полегкості. Схоже, лікар не зовсім зрозумів, у чому суть його роботи: життя завжди має зміст і резон, усі люди поєднані між собою, й нерідко доводиться видаляти з їхнього спільного тіла злоякісні пухлини для того, щоб воно було здоровим. А люди здебільшого замикаються у своїх