Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"

— Як хочеш, Іванку, — нарешті стиха мовила вона.

— Вам, молодий витязю, належить тільки оборонятися, — поспішала проінструктувати свого слугу власниця цирку. — Все то — формальність. Я впенена у вашій мужності. Ви, бачу, погоджуєтеся? — запитала і тут же кивнула Брондісу. А Івану шепнула: — Від мене особисто маєте тисячу фунтів. Згода? — До дружини: — Ти, Руженко, не ревнуй, що ми перешіптуємося. Діло для мене вище за кохання!..

«Гроші бавлять, корінець би їм висох!.. А, може, удержу? Тисячка фунтів — то немала сума. Менше треба буде позичати…».

— З ким маю бавитися? — рішився Іван.

Невисокий на зріст ротатий чоловік у коротких гетрах-штанцях притупцював, сунув Івану рукавиці. А ось містер Брондіс веде кремезного чоловічиська в довгому плащі-халаті.

— Джексон! — прогучав Іванів суперник ведмедячим звуком, потискуючи йому руку.

По мегафону уже оголошували, що на прохання королеви Великобританії та Ірляндії за кілька хвилин на рингу зустрінуться два боксери.

Знову зал зашумів, загудів, як водоспад.

Просто на манежі влаштували ринг. Пришпорена нестерпним очікуванням, бринить, як вулик перед вироєм, п’ятитисячна маса, занурена в мряку. Тонкі промені прожекторів вихоплюють з кромішньої пітьми лише ринг. Біля нього щільно примостилися журналісти.

Гей, не знав Іван, що за лічені секунди на тому білому рингу розсікаються брови і гордієві вузли людської долі, кришаться щелепи і честолюбні наміри; що за оті короткі секунди збиваються статки і створюються легенди.

Лише Джексон добре знав про те, як довго тягнуться оті секунди, коли ти, загнаний у куток, шукаєш порятунку в глухому захисті від всюдисущої пари рукавиць безжального суперника, що життя боксера вимірюється іноді в один раунд…

Раптом у залі стало душно, наче від тих рукавиць розповзалося тепло по приміщенню. Палаюче світло прожекторів ще пронизливіше вп’ялося в білизну рингу. Першим до помосту іде прапороносець. Джексона супроводить суддя, тренер, масажист.

— Джек-сон! Джек-сон! — скандує п’ять тисяч глядачів. І в цьому був свій потаємний смисл. Вся Англія жагуче прагнула перемоги своєму призеру. Батьківщина боксу глибоко сумувала, що з тисяча вісімсот дев’яносто восьмого року Великобританія не мала чемпіона світу з тяжкої вагової категорії. Горді британські голови схилялися перед непереможеними американцями.

— Дже-ксон! Джек-сон! — злітало під стелю Тауера. І в цьому ревінні відчувався невтолимий голод видовищ. Бій між англійцем Сойерсом та американцем Хіменом оспівав колись у віршах Теккерей в сатиричному журналі «Пан». Та хіба то була боротьба? Навіть збиралися на неї потайки від влади. На поєдинку було присутніх всього тисяча чоловік, один лорд і кілька єпископів. А тут — весь почт королівський. І п’ять тисяч фунтів стерлінгів покладено на бочку.

Для чого затівають цей бій, що не вкладається в жодні спортивні рамки? Тим більше, що Іван Сила не має щонайменшої уяви про бокс? Для чого? Для розваги. Для грошей. Для сенсації. О, англійські шкрябарі-газетярі знають, під яким соусом-підпражкою піднести читачам цей непередбачений бій. Таке задоволення коштує великі гроші. І в світі стерлінгів дозволяється все. Аби тільки пахло зиском.

Гонг, наче обухом, вдарив Ружену по голові. Кажуть, немає людини самотнішої за боксера після того, як прозвучав гонг. Він залишається віч-на-віч з долею, яка відгороджена від усього світу завороженим білим квадратом рингу.

Іван став. Витягнув для захисту руки наперед. Джексон атакує. Приголомшливо б’є по голові, по обличчю. Найпекучіше в нього жалить лівий хук. Сила стоїть непорушно. «Тільки оборонятися! — причулися напутні слова пані Герцфертової. — Тільки не впасти в куток!».

Зал сміється з Івана. Той ще жодного штовхана не дав Джексону. Зал підбадьорює свого призера:

— Джек-сон! Джек-сон!

Раптом Іван відчув сильний удар по носі. Ледве втримався на ногах. Джексон лушпанить з усіх боків. «Тут не фіглі, корінець би ’му висох!.. — подумав і зиркнув на поміст. Там жаріли гарячі краплини крові. — Гей, тут не фіглі!». Пекучі краплини поту збігають з чола. Серце калатало дзвінко. Дихати ставало важко. З носа капала кров. На рингу утворилася пляма. Іван ще дужче стис праву долоню в кулак. Зарипіла шкіряна рукавиця. Раптом все стихло. Блискавичний удар в груди Джексона. Той полетів у правий куток рингу. Рефері схилився над ним, рахує секунди. Джексон немічно відкинув руки.

Зал гуде, як знавіснілий:

— Джек-сон! Джек-сон!

До нього підлітає масажист. Намацує на руці пульс. Іван у тривозі, не знає, що йому робити. «Ба ци вже по забаві? Та ото не так довго…». В цей момент попід канатами пробралися двоє з носилками. Поклали на них Джексона.

«Майже, скінчилася забава. Одного мусили звідти понести: або мене, або його… Нечесна ото бавка… Айбо Свадеба мусить вийти…».

На ринг прорвалися журналісти, глядачі, поліція. Зчинився гамір, вереск. Поліцейський з суддею швидко знімають з Івана рукавиці. Вивертають їх чомусь, обмацують.

— Порожні — зробив висновок суддя. — Залізний удар. Смертоносний. І рукавиця тріснула!..

Диктор сумно сповістив про перемогу Івана Сили.

Зал мовчав. Лише десь там збоку хтось заплескав у дитячі долончата і перестав. То був Амброзі Грозні. Знову стало тихо, як у ямі.

— Іванку, Іван-ку-у-у!..

Єдиний голос розколював сцементовану тишу.