Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Так ось про цю книгу (до речі, повна її назва така: «Подорожі в різні віддалені країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів»). В четвертій її частині автор змальовує чи не ідеальне суспільство на необжитому острові, але це суспільство розумних… коней. Гунгемів. Гм-гм… А ось люди там… виродилися. (На відміну від коней, які порозумніли). І виродилися в якихось твариноподібних, даруйте, смердючих істот, названих йєху.

Нічого не маю проти того, аби коні стали розумними — люблю коней ще з свого далекого сільського дитинства. А ось щодо виродження людей, зневажливо названих автором якимись йєху — не хочеться вірити. Тут жовчний Свіфт із своїм злющим сарказмом явно перебрав. Як і тоді, коли його Гуллівер, повернувшись до Англії, не може бути в товаристві людей — вони стали йому огидними. Спокій та душевну рівновагу він знаходить лише в конюшні. Серед коней. Проте факт, що якийсь Гуллівер після довгих мандрів, очевидно, з’їхавши з глузду, не може терпіти людей, ще не є доказом нікчемності людей. Рівних їм на планеті Земля поки що немає. І не передбачається у навіть і віддаленому майбутньому, хочуть цього свіфти та їхні гуллівери чи не хочуть.

І все ж, загроза, що на протязі майбутніх мільярдів років людство може деградувати до рівня первісних мисливців, все ж таки залишається. Чи швидше всього, стомившись, вичерпає свій потенціал і зійде з кону. Але не на протязі якихось там десятків років, як у Свіфта (а втім, у нього сильний сатиричний струмінь), а протягом мільярдів і мільярдів. Якщо, звичайно, вціліє.

На сьогодні однією з найбільших загадок, що хвилюють та інтригують науку, є таємниче зникнення динозаврів в кінці верхньокрейдяного періоду. 65 мільйонів років тому на Землі відбулося щось таке, що його й досі не можуть пояснити спеціалісти. В результаті якоїсь грандіозної і очевидно несподіваної події, що зненацька звалилася на планету Земля, вимерли цілі види представників тваринного світу. В тім числі й такі гіганти, як динозаври, літаючі ящери та інші.

Гіпотез, які намагаються пояснити таку катастрофу, вже набралося з декілька. Але всі вони до кінця так і не пояснюють ті причини, що негадано вигубили древніх гігантів тваринного світу планети Земля. Одна з них — вибух наднової зірки. Слід пам’ятати, що вибухи наднової — це вибухи неймовірної сили, коли світність їхня зростає в мільярди разів. Але й це не головне. Подібні вибухи стають причиною найпотужніших потоків гамма— випромінювання, що згубне для живих організмів.

Є припущення, що 65 мільйонів років тому десь поблизу Сонячної системи відбувся вибух наднової. Атмосфера Землі не впоралась зі своїми захисними функціями і пропустила частину цього смертоносного випромінювання до земної поверхні. Від променевої хвороби і загинули як динозаври, так і більшість інших насельників планети. (Людям пощастило, що їх тоді ще не було на планеті Земля, інакше б їхній рід теж щез би з лиця землі, так по-справжньому і не розвинувшись).

Могло таке статися? Цілком. То де гарантія, що в найближчі мільйони літ (чи й на протязі мільярда років) не вибухне неподалік Сонячної системи наднова зірка і своїм смертоносним випромінюванням не вигубить людство — разом з усім живим. Гарантії, що такого бути не може, немає. За майбутні тисячоліття, стотисячоліття і мільйоноліття все може статися. В тім числі й вибух наднової. Чи якісь інші катаклізми, схожі чи й сильніші, не прикінчать життя на нашій планеті.

Люди відкривали свою планету, на якій вони заявилися, спільно. Гуртом. Їх постійно манило за обрій: а що там? Що далі? Які моря-океани? А раптом там… кінець світу?

З «паспортних» даних планети Земля.

Площа планети — 510 мільйонів квадратних кілометрів. З них — 149 мільйонів квадратних кілометрів займають материки, а 361 мільйон — океани. (Швидше за все наша планета мала б зватися не Земля, а — Вода).

Плюс п’ять мільярдів тонн важить «газова шуба» Землі — атмосфера. (А повітря нам здається таким легким, майже без ваги!)

На висоті 100 км від поверхні Землі знаходиться 0,0001 відсоток всієї маси атмосфери.

На висоті 300 км — таке розрідження, що одна молекула повітря, перш, ніж зустріти іншу, пролетить добрий десяток кілометрів. А далі й молекул не зустрінеш — вічний холод і морок.

Це наш дім, вельми слабенько захищений на випадок всесвітнього лиха. Та й від катастроф теж.

І все ж, все ж — це наше єдине пристанище у ворожому, безповітряному просторі Космосу, де панують пітьма і жахливий холод…

Все в Космосі безперервно рухається. Ще Декарт свідчив: матерія, матеріальний простір, що заповнює всю безмірну довжину, ширину і глибину Всесвіту, постійно знаходиться в русі, взаємодіючи між собою при контакті. Взаємодія матеріальних часток підкоряється основним законам. Космічні об’єкти не можуть стояти на одному місці. Завжди знайдеться тіло, що притягує будь-яку зірку, галактику чи космічний корабель. До всього ж у Всесвіту немає центру. Зорі нам лише здаються непорушними, тоді ж як насправді вони перебувають у вічному русі, швидкість їх — колосальна, але вони так далеко від нас, що здаються нам нерухомими. І все небо, яке ми бачимо над головою, обертається — тому, що обертається Земля. А Земля, обертаючись навколо своєї осі, робить повний оберт за добу.

Вона також а)