Читати книгу - "Перший спалах"

— Почекай мене тут! — сказало щось Мартиним голосом і цмокнуло Андрія в щоку. — Я ненадовго.

І побігло до сходової площадки.

Андрій збирався дістати навушники і знову зануритися в думки, та зненацька в поле його зору увірвалась дивна химерія з розхристаною синьою гривою.

— Шикарна діваха, шкода тільки — блонда до глибини душі! — сказала химерія, махнувши рукою в напрямку Марти.

— Га? — тупо перепитав Андрій.

— Красунька твоя! Ти з нею спиш? — продовжувала химерія.

— Вибач, що? Тобто... Га?

Андрій був трохи вражений. Це ще що за одна?

— Ти з дуба звалився? Чувак, я спитала, чи ти з нею спиш! Що ти все «та» та й «та»? Більше слів не знаєш? — її вродливе личко скривила зневажлива гримаса.

— Ні, звісно, — вирвалося в Андрія, а тоді він зрозумів, що ляпнув дурницю.

— Чого? Ти що, не бачиш, що вона на тебе кип’яточком пісяє? Чувак, не тупи! Таким, як вона, тільки мужика подавай!

— Га?

Андрій потрусив головою, все ще сподіваючись, що йому вчувається.

— Не гальмуй! Що ти гакаєш? До тебе завжди так повільно доходить? Чого ти з нею не...

— Ем... Не твоє діло! — нарешті спромігся огризнутися Андрій.

Синьоволоска зневажливо фиркнула.

— Дурень... Така дівчина... Та будь я хлопцем, я б... А хоча... Стоп-стоп-стоп! — її обличчям раптом пробігла підступна лисяча посмішка. — Може, ти ще й отой самий..? Незайманий?

— Відчепись! — скривився Андрій. Чого їй треба?

— Ха-ха-ха! — розреготалася незнайомка. А тоді раптово обірвала сміх і сказала серйозним голосом. — Дарма, чувак. Багато втрачаєш. Без жартів.

Андрій знизав плечима.

— Ну й нехай. Розберусь...

Незнайомка зібралася щось сказати, але передумала — і простягнула руку вперед.

— Кіра!

— Га?

— Що «га»? Кіра я! А тебе як звуть?

— А... Андрій, здається, — він потиснув їй руку. Дівчина підвела очі — в неї були навдивовижу гарні величезні темні очі — і весело розсміялася.

— Здається? Ти що, забув, як тебе звати? — Кіра поплескала Андрія по плечу.

— Так... Тобто ні. Блін.

— Та що з тобою таке? — синьоволоса дістала з кишені цигарку.

— Фе, ти куриш?

Чесно кажучи, Андрія ніколи не хвилював той факт, що деякі дівчата, буває, смалять, як паровози. Але зараз це була прекрасна нагода помститися за дурнувату ситуацію, в якій він опинився перед цим.

— Курю! — весело підтвердила Кіра і затягнулась. — Постій на шухері, бо не дай бог координатори побачать... Ще дискваліфікують до холери. А шкода буде...

— То курила б на вулиці, на крайній випадок — в туалеті! — Андрій щиро здивувався з її поведінки.

— Ще чого! — буркнула Кіра. — На вулиці так холодно, що можна руки відморозити. А в туалеті штиняє! Ого!

Вона зненацька підскочила вперед і вхопила його за руку.

— Ти ба! — сказала Кіра, придивляючись. — Кайф! Давно таких не бачила! Чувак! Ну в тебе й пальці! Якби я була художником, я б їх намалювала! Але я не вмію малювати. Хіба, якщо захочеш, то на скрипці зіграю. А ти будеш думати, що це присвячено твоїм рукам. Ну як тобі таке? Підходить?

— Е-е... — Андрій розгубився, не знаючи, що їй відповісти.

І з того всього ляпнув:

— Не кури... Це шкідливо для здоров’я!

Кіра відреагувала на диво спокійно.

— Шкідливо, — погодилась вона. — Але що поробиш...

З її губ вирвалось акуратне білосніжне кільце.

— Хочеш спробувати? — спитала вона і простягнула Андрієві пачку.

— Ее... Я не курю!

— Це я вже зрозуміла. То хочеш чи ні?

Андрій трохи покрутив носом, а тоді мовчки простягнув руку і дістав цигарку.

— Май на увазі —