Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

— Зрозуміло. Ваші передбачення не завжди пов’язані з порятунком людського життя.

— Ні. Тут важить не тільки життя. Порівняно незначні кризи можуть призвести, скажімо, до розлучення, неврозу, хибних рішень, і позбавити життя водночас сотні людей. Я ж гарантую життя, багатство і щастя.

— Ви альтруїст. Тільки чому людство не штурмує двері вашої крамниці? Чому у вас мало клієнтів?

— Я не маю ні часу, ні обладнання.

— Можна було б створити більше пристроїв.

— Більшість моїх покупців — люди грошовиті. Мені є за що жити.

— Ви могли б наперед повідомляти завтрашній рівень цін на біржі, якщо вам потрібні гроші, — сказав Кармайкл. — Ми повертаємося до того ж самого питання. Якщо людина має магічну владу, то чому її задовольняє утримання якоїсь крамнички?

— Економічні причини. Терпіти не можу азартної гри.

— Це не буде азартною грою, — наголосив Кармайкл. — «Я часто запитував себе, чому виноторгівці купують…» Що це вам дає?

— Задоволення, — відповів Теллі. — Назвемо це так.

Кармайкл не був задоволений.

Він облишив запитання і перейшов до перспектив. Гарантія? Життя, здоров’я і щастя.

— Що станеться зі мною? Буде колись ще одна криза в моєму житті?

— Можливо. Але не обов’язково з небезпекою для життя.

— Отож, я постійний клієнт.

— Я не…

— Послухайте, — перебив Кармайкл. — Я не збираюсь шантажувати вас. Я заплачу. Я багато заплачу. Я не багатий, але я знаю, що означає для мене подібна послуга. Не хвилюйтесь…

— Не може бути…

— Перестаньте ж бо. Я не шантажист, чи щось подібне до нього. Я не погрожую вам розголосом, якщо це вас лякає. Я — звичайна людина, а не мелодраматичний лиходій. Я не становлю ніякої загрози. Що вас лякає?

— Так, ви — звичайна людина, — погодився Теллі. — Тільки…

— Чому ж ні? — провадив своєї Кармайкл. — Я не хочу вам набридати. З вашою допомогою я подолав одну кризу. Та колись буде ще одна. Я хочу отримати те, що буде потрібно в тій ситуації. Призначте будь-яку ціну. Я якось роздобуду грошей. Позичу їх, якщо буде необхідно, і більше ніколи не турбуватиму вас. Це — єдине, чого я у вас прохаю… Дозволити мені прийти, коли я подолаю кризу, і отримати те, що знадобиться наступного разу. Що тут негаразд?

— Нічого, — спокійно відказав Теллі.

— Ось що. Я — звичайна людина. У мене є дівчина. її ім’я Бетсі Хоуг. Я хочу з нею одружитися. Оселитися десь в сільській місцевості, виховувати дітей і мати впевненість у майбутньому. А що тут негаразд?

— Коли ви зайшли до цієї крамниці сьогодні, вже було надто пізно.

Кармайкл звів очі.

— Чому? — запитав він різко.

Подзвонили в двері чорного ходу. Теллі пройшов за ширму й майже відразу повернувся з згортком в руках. Він подав його Кармайклу. Кармайкл усміхнувся.

— Дякую. Вельми дякую. Як ви думаєте, коли може початися наступна криза?

— Через тиждень.

— Майте на увазі, якщо я… — Кармайкл розгорнув пакунок. Він витяг пару черевиків на пластиковій підошві і розгублено глянув на Теллі. — Черевики? Мені будуть потрібні черевики?

— Так.

— Я гадаю… — Кармайкл хвилювався. — Думаю, що ви не поясните чому?

— Ні, я не робитиму цього. Але намагайтеся взути їх. хоч куди б ви йшли.

— За це не хвилюйтесь. Я надішлю вам чек поштою. Можливо, мені знадобиться декілька днів. поки нашкребу грошенят, але я добуду їх. Скільки?

— П’ятсот доларів.

— Я надішлю вам чек сьогодні.

— Я волію не отримувати винагороду, поки клієнт не вдовольниться, — відказав Теллі. Він став ще стриманішим, погляд його блакитних очей був холодний і очужілий.

— Як знаєте, — озвався Кармайкл. — Я залишаю вас. Це треба відсвяткувати. Не бажаєте зі мною випити?

— Я не можу покинути крамницю.

— Ну, тоді бувайте. Ще раз дякую. Знайте, я не завдам вам ніякого клопоту. Я обіцяю. — Він повернувся й вийшов.

Дивлячись йому вслід, Теллі сумно і косо всміхнувся. Він не попрощався з Кармайклом. Цього разу.

Коли двері за ним зачинились, Теллі попрямував углиб крамниці і пройшов до кімнати, де містився його пристрій.

За десять років може статися безліч змін. Людина, яка має змогу, лиш простягнувши руку, здобути величезну могутність, може, змінитись і перетворитись за цей час з людини, яка не потребує її, в людину, яка її жадає — і заради цього ладна пожертвувати моральними цінностями.

Кармайкл довго не змінювався. Треба віддати йому належне: минуло аж десять років, перш ніж він зрікся всього того, чого його навчали з дитинства. Того дня, коли він уперше переступив поріг крамниці в ньому майже не було схильності до зла. Тиждень за тижнем, з кожним візитом, спокуса міцніла. Теллі, керуючися своїми мотивами, задовольнявся бездіяльністю, сидів і чекав на покупців, тримаючи грандіозні можливості, свого пристрою під покровом тривіальних операцій. А Кармайкл не був задоволений.

Тільки через десять років настав цей день, але, зрештою, він настав.

Теллі сидів у задній кімнаті, спиною до дверей. Він витягнувся у низькому старому кріслі-качалці лицем до пристрою. Пристрій мало змінився за десятиріччя. Все ще займав неповні дві стіни, і його бінокуляр виблискував під жовтими флюоресцентами.

Кармайкл зачудовано споглядав бінокуляр. Це був шлях до могутності, яку і не снив ніхто. Тільки це невелике вічко відокремлювало його від неймовірного багатства, влади над життям і смертю всіх живих. Між ним і дивовижним майбутнім стояв тільки цей чоловік, який вдивлявся в свій пристрій.

Здавалося, що Теллі не чув ні обережних кроків, ні скрипу мостин за спиною. Він не поворухнувся і тоді, коли Кармайкл звів зброю. Можна