Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

— Я теж такої думки, Псойс.

Запала пауза. Айт гарячково обмірковував: у який спосіб повідомити Мей про операцію «Блискавка»? Підслухати не може ніхто: готуючись до цієї розмови, Айт вимкнув електронний мозок кібернетичної злагоди в кабінеті Кейз-Ола. Але розповісти про все прямо — не можна: Мей хоче мати за собою бодай найменшу лазівку на випадок провалу.

— Даруйте, міс, ваше весілля призначено на перше число Четвертого місяця?

— Так, Псойс. Адже ти читав шлюбний контракт?

— Справа з тому, міс… Я не знаю, чи маю право зраджувати таємницю ясновельможного, але… Бачите, він хоче влаштувати вам приємний сюрприз. Весілля почнеться точно о двадцять п'ятій годині дев'ятого числа Другого місяця маршем оркестру з трьох тисяч трьохсот музикантів… Я говорю це тому, що вам теж треба підготуватись. Ясновельможний любить влаштовувати сюрпризи. Дуже любить!

«Чи ж зрозуміє?»

Зрозуміла! Гострими синіми лезами блиснули очі. На мить збіглися брови. Здригнулися губи. І тільки голос лишився манірним, співучим:

— Я вдячна тобі, Псойс! Гадаю, ти не дуже завинив перед ясновельможним, відкривши мені цей незначний, але радісний для мене секрет. Проте, може, ясновельможний пожартував?

— Ну, гаразд, міс! — Айт зітхнув. — Хай мене ясновельможний навіть покарає, але вже розповім усе до кінця. Я сам читав його наказ.

Взяти б та й розповісти стисло: план «Блискавка» — в малахітовому сейфі. Секретне число замка — таке. Захисні пристрої — такі. Однак довелося правити теревені хвилин п'ять.

— Дуже вдячна тобі, Псойс!.. — Мей лінивим, машинальним рухом зібгала й скрутила в кульку той папірець, на якому Айт записав шифр замка. — В той день, коли я дістану право називатися місіс Кейз, я щедро обдарую тебе.

— Цей подарунок, міс, був би для мене найбільшою в світі образою.

І знову не сказано нічого зрадливого. Хіба ж не так мав відповісти хитрий, лукавий Псойс?.. А от Мей чомусь посмутніла, потерла рукою чоло, наче в неї заболіла голова.

— Псойс, дай-но мені мою сумочку.

Айт приніс. Вона розкрила цей химерний утвір майстерних виконувачів жіночих примх, витягла легесеньку мереживну хустинку і «зовсім ненароком» впустила на інкрустований перламутром столик розгорнутий аркуш паперу з офіційним штампом.

Клініка експериментальної медицини Державного департаменту Монії повідомляла містера Кейз-Ола, що каторжник Айт, який підло назвався містером Фейлем і завдяки цьому був прийнятий на лікування, помер від запалення мозку о 41 годині 80 хвилин 34 числа 8 місяця 15 року Атомної ери. Його тіло після розтину було спалено в крематорії клініки, про що складено відповідний акт. Свідчення підписали директор клініки професор Лайн-Еу та ще кілька видатних лікарів.

— Ні!.. — Айт сумно похитав головою.

Мей не повірила. Вона дивилася кудись повз нього, немов пригадувала давно минуле.

— Напишіть йому листа. Або я повідомлю його, і він напише сам.

— Це ні до чого, Псойс… — Мей зітхнула, перевела погляд на Айта. — Скажи, Псойс, ти зрадив свою коханку і власного сина?

Ну, що він міг відповісти? Доводити, що він не Псойс? Пояснювати, що інакше вчинити не можна було?

— Так, міс.

— Але той, хто зрадив один раз, зрадить і вдруге…

— Інженер Айт був теж такої думки, міс.

Вона зрозуміла. Схилила голову. Затиснула пальцями чоло.

— Міс, він вас зовсім не знав… і ви його теж. Він просив розповісти вам усе…

Жалібно здригнулися брови. Очі благали: не треба, не провокуй! Може, ти й справді друг, але не знаєш, які несподіванки приготував Кейз-Ол у своєму палаці! А губи прошепотіли:

— Говоріть… Говори, Псойс… Адже це вже минуле. Гадаю, ясновельможний не ревнуватиме.

І він почав говорити.

Несподівана поява батька. Нічна подорож. Готель «Комфорт». Жахлива розповідь про Уранію. Убивство рідних. Надлюдська, одчайдушна боротьба підлітка проти Кейз-Ола…

Айт хапався, перескакував з одного на інше, і йому здавалося, що найголовніше, найістотніше ще не згадане.

— …І я заприсягнув…

Він затнувся, глянув на Мей. Вона дивилася на нього широко розкритими очима і шепотіла:

— Не може бути!.. Не може бути!..

— …І от, коли Айт розповів усе це мені, я заприсягнув…

Він побачив, що заплутався. Помовчав секунду, поліз у кишеню комбінезона, витяг жовтий патрончик.

— Міс, цим патроном у день Наради наймудріших я хотів убити вас. На щастя, трапилася осічка.

Мей повільно заплющила повіки. Хитнула головою, немов одганяючи щось примарне, страшне, підвелася й підійшла.

— Ні, ти не Псойс!.. Ти… ти… — вона немов боролася сама з собою, з неймовірним припущенням… — Як тебе називала твоя коханка?

— Сой, міс…

Мей обхопила долонями його скроні, поцілувала в чоло:

— Спасибі, Сой… За те, що ти не вбив мене.

Айт знав: цей поцілунок присвячений пам'яті іншого, знак вдячності й довіри новому спільникові, але мимоволі млосно, гаряче стало в грудях…

А Мей вже знову стала дбайливою нареченою містера Кейз-Ола.

— Можеш іти, Псойс. Прошу тебе, пильнуй!.. Злочинці можуть спробувати пролізти отією трубою навіть сьогодні. Будь напоготові.

— Так, міс.

— Щоб ти не забував про свій обов'язок, я дарую тобі цей годинник. Його принесе годинникар… Між іншим, ясновельможний скаржився на свій настільний хронометр. Треба його оглянути.

— Дякую, міс. Гаразд, міс.

— Ну, йди.

Ось уже й про все домовлено. «Годинникар» огляне «хронометр», а сьогодні вночі «злочинець» зникне з палацу містера Кейз-Ола. Чудеса!