Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

За їхніми словами я переконалася в тому, що живуть вони непогано. Микай їх вкотре не чіпає, тільки збирає щомісячні звіти щодо витрат. Мама переконала мене, що зайвого нічого собі не дозволяють. Мені щоразу було ніяково це чути. А ще я відчула тягар відповідальності. Думка "не можна їх тут кидати" зависла над головою дамокловим мечем.

Що з ними зробить Мікай, коли і якщо, дізнається, що я зникла? Підозрюю, що нічого хорошого.

Значить, Феліція накопичувала грошей на відкуп від Мікая — причому добре, якщо тільки для себе, але вона ще й батьків хотіла звідси відвезти, судячи з їхніх слiв.

Пролунав приглушений стукіт. Мама кинула зацькований погляд на двері, замовкла на півслові. Ох, щось мені здається, що всі її розповіді про казкове життя при дворі графа — лише казки. Ну не може людина так злякатися простого стукоту у двері.

— Увійдіть, — сказала я, заспокійливо торкнувшись руки мами Феліції.

Двері безшумно відчинилися, на порозі опинився Рейдел. Серце пропустило удар — цікаво, що відбувається в його голові після того, як він дізнався про це заміжжя?

— Здрастуйте, міс Желіна. Доброго вечора, містере Томас. — Він пройшов усередину, трохи вклонився матері, простяг руку батькові: — Моє ім'я Рейдел. Я напарник Феліції на поточне замовлення.

Знову повернулася поглядом до Рея. Зазнавала потреби все з ним обговорити, але чітко розуміла, що зараз не найкращий момент.

— Хотів повідомити тебе, — цього разу він торкнувся мене м'яким поглядом і хитро посміхнувся, — що нам доведеться затриматись у графстві на кілька днів.

І перш, ніж я ментально втратила свідомість і висловила все, що думаю з цього приводу, Рей продовжив:

— Ми з графом уклали парі.

***

— Ти зовсім збожеволів! — У моїх словах звучав жах із захопленням.

Ми залишилися з Рейдел наодинці. Вже не знаю, що подумали батьки, спішно залишаючи виділену мені кімнату, але посмішки у них були дуже красномовні. Дізнавшись, що Рей уклав з Мікаєм парі на перемогу в турнірі, і на кону не аби що, а моя свобода, я і сама із задоволенням би втекла з кімнати. З такою ж усмішкою. А все тому, що гадки не мала, як на таке реагувати.

— І що ж у цьому божевільного? — Найманець усміхався, явно задоволений своїм планом.

— Ти ж розумієш, що ти поставив ВСЕ?! — Простягла я.

— Не все, а свою службу на п'ять років після виконання поточного замовлення, — поправив мене Рей.

— Вважай, все, — впалим голосом промовила я.

До мене тільки дійшло, що живим Мікай Рейдела не відпустить. Граф дуже пихатий, а значить, покарає найманця за зухвалість, якщо той не переможе. А якщо переможе...

— Я все дізнався! — цієї миті в кімнаті різко з'явився Ян. Озирнувся і видав глибокодумне: — Ой.

Ось тобі і “ой”. Я сіпнулася від переляку, але вирішила, що емісар душ може почекати. Тут доля людини вирішується.

— Невже ти в мене зовсім не віриш? — поцікавився Рей, роблячи крок до мене. Між нами залишилося зовсiм нічого. — Навряд чи я досяг таких успіхів у нашій справі, якби був посередністю.

Він прибрав прядок, що вибився з моєї зачіски, за вухо. Дихання перехопило, я відвела погляд убік і проковтнула.

— Ой, я-а-ак тут у вас цікаво, — сально протягнув Ян, сідаючи в крісло. Йому хіба що попкорну в руках не вистачало!

— Може, ти сильний, добре володієш мечем, — хрипко почала я. — Але ж там буде ще якась перевірка на мудрість…

— Це ти мене так завуальовано тупим назвала? — посміхнувся Рей. Його погляд раптом став трохи колючим.

— Так ні ж! — обурилася. — Але ж ти розумієш, що у Микая наперед буде відповідь?

— Пф-ф, — пирхнув Рей, відступаючи назад.

Чи образився? Які ми ніжні!

Тієї ж миті стало ніяково. Начебто зовсім — ну, майже! — Сторонній чоловік вплутується в боротьбу за моє життя. Кхм, а чому, до речі?

— Рей? — я підійшла ближче і поклала руку на його плече, ігноруючи підхихикання Яна, що продовдував підглядати. — Мені дуже приємно та важливо, чесно. Але... скажи, навіщо тобі це? Мені буде досить просто відкупитися від нього.

— П'ятдесят тисяч золотих, — послужливо підказав Ян.

— П'ятдесят тисяч... Що? — останнє виплюнула вголос від подиву. Скільки?

Наскільки я розібралася в місцевих грошах, навіть у найкращі роки Феліція стільки не заробляла. За весь час! Навіть із урахуванням тих грошей, що лежало у місцевому банку.

Рей насупився, але моє раптове "що?" коментувати не став.

— А ще в тебе до виплати боргу лишився місяць, — припечатав Ян.

Цього разу йому хоча б вистачило мізків стерти гаденьку усмішку. Ух, якби не найманець, що спостерігає за мною уважним поглядом, я цьому емісарові показала, де душі зимують!

— Феліція, — тихо, але впевнено почав Рей. — Я абсолютно точно нічим не ризикую. А ось ти, намагаючись відмовитися від моєї допомоги, ризикуєш багато чим. І взагалі, я, може, це не просто так роблю? Потім розрахуємось.