Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

і той, хто давав Кассандрі щодо неї поради. Голос був… але чий? Хтось знайшов її та наказав рушити до сектору тринадцять, до сингулярного реактора. Він попередив, що вона має когось випередити на цьому шляху, і сказав, що не має боятися, бо в неї є захисник. Хто саме мав захистити Кассандру? Від чого? Чи той поранений штурмовик і був захисником? Якщо так, то куди він подівся? Безліч питань — і жодної відповіді. Від моменту пробудження вона рухалася радше інстинктивно, лише реагуючи на безпосередні загрози. Тепер, схоже, настав час зупинитися та розібратися з тим, що відбувається навколо.

Вона розвернулася й, намагаючись не тривожити поранене плече, плавними напівкроками-напівстрибками повернулася до розтрощеної вагонетки. Обезголовлене тіло лежало там, де й мало лежати. Кассандра зупинилася над ним, роздивляючись. Воно більше не горіло. Але, дивним чином, не виглядало спаленим трупом. У густій темряві тунелю важко було розгледіти, але тепер опіки здавалися зовсім не такими страхітливими, як вони відбилися в пам’яті Кассандри. Нахилившись, вона торкнулася тіла. Воно виявилося досить м’яким і пружним як для обвуглених решток. Однострій під пальцями був ламкий та шорсткий, з очевидними слідами вогню, проте — як і мало бути — структура карбоново-полімерної фібри під дією вогню не була цілком зруйнована. Забувши про страх та бридливість, Кассандра обмацала тулуб і кінцівки мерця. Усюди відчуття були досить схожими. Загиблий потрапив у вогонь, але не помер і навіть не отримав значних опіків. Поза сумнівом, вбив його саме постріл штурмовика.

Вона сиділа поряд із трупом, злегка торкаючись попеченого плеча, за яке він ухопив її всього кільканадцять хвилин тому. В цьому місці шлейка комбінезона прогоріла й сплавилася зі шкірою, досі спричиняючи неймовірний біль при кожному, навіть найменшому, русі. М’ясо, здавалося, обвуглилося аж до кісток. Наочний доказ того, що тіло поряд нещодавно було живим пальником.

І тоді вона знов почула якийсь шум.

Щось рухалося тунелем, наче з великої ємності сипалося дрібне, потрощене сміття, сотні й тисячі уламків, створюючи багатоголосий шурхіт, який щосекунди гучнішав. І було щось іще, майже нечутне в цьому гаморі. Наче тривожна, зловісна мелодія, атональна й аритмічна, нерозбірлива, але вловлювана настільки чітко, що неможливо було переконати себе в тому, що вона лише вчувається, що це випадковий акустичний збій. Бо насправді вона була не самим лише звуком… Кассандра завмерла, дослухаючись. Вона впізнала цей звук — і ледь не знепритомніла від жаху та слабкості, що враз охопили її. Насилу звівшись на рівні, побігла. Незграбно злітала, падала, втрачаючи рівновагу, повзла, підводячись на ходу, хапалася за якісь виступи та вирвані труби, відштовхувалась від стін, скакала, наче м’ячик, закинутий у пінбольний лабіринт…

Світло попереду вона побачила тільки тоді, коли майже вискочила на перон транспортного габу. «地区12» — повідомляв знак на протилежній переділці. Під знаком спокійно стояв воїн у штурмових обладунках.

Вони все ще мали на собі сліди бою, але наче були в значно кращому стані, ніж коли Кассандра бачила їх востаннє. Жахливі патьоки випарувалися, броньові пластини дивним чином вирівнялися й поставали на свої місця. Обома руками воїн тримав якусь незграбну, архаїчну зброю з трьома широкими люфами, вкритими окультним плетивом. Кассандра, якій паморочилося в голові від болю та браку кисню, застигла на пероні, наче вражена блискавкою. Їй здавалося, ще мить — і вона просто знепритомніє. А шум у тунелі ставав дедалі гучнішим.

Штурмовик рушив на неї, спокійною й розміреною ходою, опустивши зброю. Кассандра відступила з його шляху, потроху просуваючись до переділки. Він навіть не озирнувся — зістрибнув з перону та зупинився посеред тунелю, націливши зброю на щось, чого дівчина не могла бачити.

— Anata wa saranakereba narimasen, — раптом прошепотів, прокидаючись, інфо-термінал. — Anata wa ima shuppatsu shinakereba naranai.

— Я тебе не розумію, — Кассандра відчула, як на очах закипають сльози. — Не розумію, чуєш?

— Anata wa ima shuppatsu shinakereba naranai, — повторив термінал, а після секундної паузи додав: — Kanojo wa shitagaudeshou.

— Я не розумію, — прошепотіла Кассандра. Вона впізнала голос. Це він говорив з нею, наказував йти у дванадцятий сектор. А тепер він… він… тепер вона не розуміла жодного слова.

Гримнув постріл, розірвавши темряву тунелю багряним спалахом. Пісня відповіла йому, оглушивши та осліпивши Кассандру, підхопивши її чорно-червоним вихором, виром небуття. Коли зір частково відновився, а крізь монотонне гудіння стали пробиватися зовнішні звуки, штурмовик уже був на пероні. А з тунелю випливала вона.

Вигадливе сплетіння безлічі відростків, що складалися у рухливо-непостійну сутність, чимось схожу на вирощений в нульовій гравітації за умов нестачі світла шипшиновий кущ. Біляста постать світилася зсередини пульсуючими, наче жаринки в тонких судинах, крихітними потойбічними вогниками. Вона пливла, заповнюючи собою майже весь тунель, але, виринувши в габі, почала закручуватися та формуватися. Довга, звивиста псевдоподія витягнулася вперед, торкнувшись перону, потім і решта істоти вийшла на світло. Тепер, на достатньо відкритому місці, ставало зрозуміло, чому в прадавні часи цих істот назвали котами. В просторі, що не обмежував її габарити, вона й справді була схожа на земного ссавця — пластикою руху, обрисами статури. Так, зараз вона трималася на восьми псевдоподіях, замість чотирьох котячих лап, але дев’ята і справді була схожа на хвіст, довгий та гнучкий. Масивна «голова» була вкрита гривою рухливих відростків, спереду сплетених у щось середнє між пащекою та мандибулами.

Потвора, колишній Новий Розум Імператора, матричний інтелект материнського корабля «Сінано», була завдовжки близько десяти метрів, здіймаючись на зігнутих псевдоподіях на всі три метри від палуби до стелі. Штурмовик, що відступив до дальнього краю, спокійно чекав. Термінал настирно повторював своє «Anata wa/Kanojo wa». Важка атональна мелодія бриніла в повітрі, зробившись майже нестерпною.

І раптом Кассандра усвідомила: чоловік в штурмових обладунках не боявся сатурніанської кішки. Він вбивав таких і раніше, навіть не скалічених ксенохірургами, не приборканих, вільних і в повній силі. Ба більше — саме з цією кішкою він уже зустрічався. І спогад про ту зустріч відлунював у істоті невимовним жахом — якщо жах (чи будь-яка інша емоція) могли описати складну систему одночасних реакцій мільйонів розумів. Цей черговий пакет розгорнувся в розумі Кассандри, миттєво перебудувавши картину, що поставала перед нею. Попри власне каліцтво, що заважало повноцінно сприймати світ навколо, кішка відчувала присутність вбивці й чітко усвідомлювала, що не має проти нього жодного шансу….

…але вона не могла втекти. Щось утримувало її тут.

Anata wa saranakereba narimasen. Kanojo wa shitagaudeshou.

І тоді Кассандра побігла. Зірвавшись з місця, стрибнула, здолавши враз усю відстань до найближчого виходу, вже під час руху холодіючи від жаху. Це