Читати книгу - "Незамінна для нього, Меланія Арт"

Я замовчала, намагаючись перевести дихання перед найважчою частиною.

– Що було далі, Еллі? Чим все закінчилося? – тихо спитав Марк, обіймаючи мене за талію ззаду.

– А далі, Марку, був жах, – від спогадів по обличчю знову почали котитися сльози. – Буквально через десять хвилин після того, як розпочалися наші "покатушки", Тимур набрав дуже велику швидкість і… не впорався з керуванням. Авто виїхало на зустрічну смугу і врізалося в авто, що йшло нам на зустріч. Це було жахливо. Обидві машини перетворилися в груду металу. У нас – всі вижили, а от в іншій – на місці помер водій. Назар… він опинився в пастці, його ногу придавило так, що звільнити його змогли лише через декілька годин. Про це все я дізналася вже на наступний день, коли прийшла в себе. 
   В мене була зламана рука, струс мозку і синці. Дівчата з гурту, що були з нами в авто, отримали приблизно такі самі пошкодження, як і в мене. Тимур – як не дивно, але в нього залишилися тільки декілька синців і подряпин. В сорочці народився, так говорили про нього лікарі. Найбільше дісталося Назару, адже удар прийшовся на його сторону. Звільнити його з металевої пастки – звільнили, але ногу вже було не врятувати. Довелося ампутувати частину до коліна. Крім цього, в нього був струс мозку, зламані обидві руки і пошкодження селезінки. Він пробув у лікарні п'ять тижнів, які далися нам всім дуже важко. Назар майже не розмовляв, тільки дивився на все пустим поглядом. Він не міг усвідомити, що вмить став інвалідом...
   Та це не найстрашніще ще... Коли брата нарешті дозволили забрати додому, прийшли поліціянти. Вони сказали, що на Назара завели діло за вбивство, і прямо з лікарняного ліжка повезли його в слідчий ізолятор. Чому його? Бо Вдовенко старший, як виявилося потім, не міг дозволити синочку сісти за ґрати, а тут дуже влучно йому до рук потрапило відео з парковки клубу, де було видно, як Назар сідав за кермо. Все зайве було видалене, всі копії – знищені.
    Вони підлаштували все так, ніби Назар зробив аварію і саме він винен у смерті хлопця. Найгірше те, що і Тимур, і дівчата в суді підтвердили це. Вони підло брехали, дивлячись мені в очі. Мене зрадили ті, коли я вважала одними з найближчих, і це було нестерпно. Назара хотіли посадити на п’ять років. Ситуацію погіршував той факт, що в його крові був не тільки алкоголь, а й деякі легкі заборонені препарати. Очевидно, хтось вмовив його прийняти їх ще в клубі. До речі, Тимур за результатами медичного обстеження був єдиний з нас, хто був абсолютно "тверезим". Уявляєш, як вони це все провернули? Бідний хлопець просто хотів порадувати свою дівчину, а в результаті постраждав через "обдовбаного" неадеквата, який не вміє кермувати, так почали говорити всі знайомі.
   Я намагалася довести непричетність Назара, благала знайомих вступитися за нього, але гроші у наш час вирішують все. В поліції після моєї розповіді тільки розвели руками в сторони і порадили краще обирати друзів, а вони нічого робити не будуть. Діло закрите, злочинець знайдений, на цьому все.
   Тоді я спробувала порушити це питання у соцмережах, щоб створити скандал навколо Вдовенка. Це подіяло, але не так, як я сподівалася. Він заявився додому до моїх батьків і сказав, що зможе добитися для Назара умовного терміна, але взамін – ми маємо мовчати. Потім прямим текстом заявив, що у разі нашої відмови – Назара посадять надовго, а звідти він живим вже не вийде. Вибору не було, батьки погодилися. 
   Вдовенко виконав свою обіцянку, і брата відпустили. Йому дали декілька років умовного терміну і повісили статтю за ненавмисне вбивство. Але на цьому історія не закінчилася. Від нас відвернулися усі знайомі, мовляв, що не хочуть знатися з вбивцею, який навіть не зміг "відповісти за свій вчинок". Про мене у Вдовенка були стерті всі згадки, а контракта, наче й не було. Для "Unison" знайшли нову дівчину одразу. В університеті мене попросили здати всі екзамени достроково, щоб не напружувати атмосферу в навчальному закладі, адже мене почали сторонитися і засуджувати всі, окрім Таші. Добре, хоч не вигнали одразу. А от Назара вимогливо попросили забрати документи, адже такий скандал їм був невигідний. Після цього, мій брат, веселий, щирий, той, що хоче жити – помер, а на його місці залишилася лише його бліда тінь. Я своїми діями вбила свого меншого брата, позбавила його усього. Це буде зі мною все життя. 

Марк мовчав довго, переварюючи інформацію, яку я щойно на нього вивалила. Тільки іноді міцніше обнімав, даруючи надію, що моя присутність йому не огидна, після всього, що він дізнався.

– Пройшло стільки часу, Назар так і не зміг це пережити? – тихо спитав.

– Не знаю, я нічого не знаю…

– Не зрозумів, як ти можеш не знати?

– Ось так, – гірко посміхнулася. – Коли все закінчилося, я влаштувалася в “Rome”, оскільки сім’ї все ще треба були кошти на реабілітацію брата. У вільні дні я одразу зривалася в рідне місто, щоб бути максимально корисною. Намагалася допомагати з усім. Назар закрився в собі ще більше, зі мною взагалі не розмовляв. Я намагалася до нього достукатися, мільйони разів просила вибачення, але не чула ні слова у відповідь. Одного разу, коли я вже по звичці на вихідні приїхала додому, мене зі сльозами на очах зустріла на порозі мама. Вона сказала, що Назар більше не хоче мене бачити, і що мені дійсно краще більше не приїжджати і не дзвонити. Я завжди відчувала, що батьки теж вважають мене винною, але не чула цього прямо. А тут отримала доказ. Я, ковтаючи сльози, поїхала назад до Києва. Все ніяк не могла усвідомити, що більше в мене немає сім’ї. Тоді мені здавалося, що жити більше немає сенсу…

– Еллі, тільки не кажи… – Марк обійшов мене, щоб бачити моє обличчя.

– Так, Марку, я ледь не скоїла самогубство, – зізналася йому у найчорнішому рішенні в моєму житті. – Я думала, що зроблю всім послугу, адже й так вже багато горя принесла. Мене врятувало тільки те, що Таша повернулася раніше додому. Вона відкачала мене і довго-довго лаяла, благаючи не повторювати подібного. А потім разом з Софією, яку вона одразу викликала на поміч, вони затягли мене в танцзал, закрили на замок і залишили там на всю ніч. Таша потім зізналася, що вони весь цей час просиділи під дверима.
   Я спочатку довго плакала, потім злилася на Ташу, що не дозволила мені зробити бажаного, а потім… не змогла стриматися. Увімкнула музику і намагалася вижати з себе всі соки. У той самий вечір з’явився танець, що ти бачив в залі. Я вирішила, що треба жити не для себе, а для інших. Тому взяла за мету відкрити школу, робити щось хороше для людей, щоб хоч трохи перекрити свою вину. Вчепилася за цю мрію всім, чим тільки можна було. А ще – пообіцяла собі, що більше ніколи не буду співати, а тим більше влізати у цей довбаний світ "шоу-бізу". Як бачиш, доля вміє насміхатися з людей.
  Загалом та ніч мене й врятувала. Я навчилася жити по-новому. Працювала, танцювала, турбувалася про подруг. А ще однаково продовжила відсилати гроші батькам. Не могла не допомагати, хоч вони більше й не хотіли мене знати.