Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Слова Арона в'їлися під шкіру. Вони здавались такими чесними, такими щирими. Я повірила його словам. В мені осіла думка, що хлопець став би чудовим батьком, хоча поки що це лише думка. Відчуття.

Я не знаю як мені бути… але я більше не перешкоджатиму йому. Зрозуміло, в чужу країну я не поїду, але й відділяти Арона від вагітності не стану. Хоче дбати? Я поставлюсь до його бажання з повагою.

Чи то секс на мене так вплинув? Чи може гормони? А може, все разом?

Сьогодні ввечері я повертаюся до своєї квартири, але мені доведеться ще цілий день провести в гостях у Яніса.

Чуючи мирне сопіння зліва, вирішую що пара вставати. Прийму душ й спущусь на кухню. Чомусь страшенно хочеться їсти. Дивно. Таке зі мною вперше за останні кілька тижнів. Зазвичай вранці мене тягне тільки обійматися з унітазом. Навіть нормально зуби почистити не можу. А тут раптом захотілося поїсти.

Незвичайно те, що мені хочеться чогось конкретного. М'ясо.

Дивлюсь у дзеркальне відображення на свій плоский живіт і проводжу по ньому рукою.

— Може там хлопчик? Маленький чоловік, з ненаситним апетитом, як і в його батька?

Усміхаюся дурницями, які вимовляю вголос. Звідки в мене такі думки?

Перед тим як забратися під гарячі струмені, кидаю короткий погляд на дзеркало і помічаю почервонілі щоки.

Я ніяковію? Цього ще не вистачало!

Доросла жінка, а поводжусь як дурне дівчисько.

***

У кухні мене зустрічає Ольга. Жінка сидить за барною стійкою тримаючи в одній руці чашку з кавою в другій телефон.

Запах свіжозвареного напою озвався тихим бурчанням у шлунку.

Від кави я теж не відмовилася б. Як затятий кавоман, я сумувала за нею.

— Добрий ранок! Як спалось? — не відриваючи погляду від екрана телефону, цікавиться Ольга. — Чула в тебе були нічні гості? — смикає бровами.

— Гість і досі спить.

— Вижала з хлопця всі соки? — підіймає на мене погляд і дивиться «з підтекстом».

У відповідь посилаю їй злісний погляд, даючи зрозуміти що я не збираюся пліткувати на цю тему.

— Я хочу їсти, — іду до холодильника. — У вас є щось їстівне? Наприклад, м'ясо?

— Не знаю, — знову опускає очі на екран. — Почувайся, як удома. За дві години повернеться Яніс із доставкою. Можливо, там буде щось м'ясне.

Через дві години я помру з голоду. Не збираюся ігнорувати бажання поїсти. Я два тижні чекала на можливість почати нормально харчуватися. Так, яких два тижні? Апетит у мене зник задовго до вагітності. Не хочу згадувати причини.

Значить, почуваюся як удома? Мені двічі повторювати не треба.

За годину я собі на тарілку кладу соковитий шматок смаженого стейка. Навіщо-то я посмажила два, хоча свідомо знала, що не подужаю другий. Ольга також відмовилася. Виявляється, вона не їсть смаженого. У неї потім починається сильна печія.

Другий шматок так і залишився лежати на пательні.

Підсунувши до себе тарілку із салатом, я ледве стримувалася, щоб не накинутися на запашний шматок. Акуратно відрізаю невеликий шматок і перед тим, як занурити його в рот, упиваюся ароматом.

Божественно…

— Доброго ранку!

Якраз у цей момент, коли я з насолодою пережовую приготовану мною їжу, на кухні зʼявляється сонна постать Арона.

— Я прийшов на запах, — він ковзає поглядом по кухонних поверхнях і зупиняється на другій порції стейка.

Забороняю собі думати, що другий шматок я смажила саме для нього. Це очевидно, але я все одно блокую ці думки.

— Піздец, як смачно пахне. - Розтирає сонне обличчя.

Арон підходить до тарілки та підхоплює її. Сідає навпроти мене, дзвінко ударяючи дном тарілки об стільницю.

— Ольга, ти як знала, що на сніданок треба приготувати щось поживне, — Арон так апетитно вгризається в шматок, що в мене самої слинки зараз потечуть. — Ахереть! Це найсмачніше, що ти готувала.

— То не я готувала, — дружина Яніса давиться тихим смішком. З цікавістю спостерігає за нами, забувши про свій телефон.

Чорні очі зустрічаються з моїми, і я опускаю вилку на стіл. Його погляд змінився. Я помітила це ще після ранкового «пробудження». Нині в ньому ні краплі іронії чи відстороненості. Нині він глибокий і проникливий. Відкритий. Приваблюючий. У такий погляд легко можна закохатися.

— Чудово готуєш! Ще один твій плюс. — Не відриваючи погляду, Арон говорить мені.

Соромлячись, опускаю очі у тарілку. Боже... звідки це у мене?

— Не заважатиму вам, — надто солодко вимовляє Ольга. — Якщо знадоблюсь — я в бібліотеці.

Ольга йде, залишаючи нас наодинці.

Коли я встигла перетворитися на малолітку з вічно червоним обличчям? Мені гидко від самої себе. Я завжди була сильною та самостійною. Байдуже приймала компліменти. А зараз, будь-яке слово, погляд, дотик Арона, змушують горіти ззовні та зсередини.

Несподівано, Арон підіймається і починає оминати стіл. Він уже щось задумав і має намір втілити свої думки в реальність.

— Що ти робиш? — злякано верещать і втискаюсь у спинку стільця.

— Хочу віддячити, — посміхається.

— То ти ще не доїв. Арон! Не смій! Будь-якої миті сюди може хтось увійти! Ми не вдома. — Миттю розумію, як саме він хоче віддячити. Він, як танк, пре на мене і мої слова — це слабка перешкода, точніше — ніяка. Він не чує, чи не хоче чути.

— Ми не у себе вдома? — блаженно розтягує слова і зупиняється навпроти. — Мені подобається, як це звучить. Тоді нам негайно треба поїхати до себе додому. Але для початку…

Хлопець розвертає мене разом зі стільцем і смикає нагору. Відсуває у бік тарілки й садить мене на крижану стільницю обіднього столу.

— Ароне... давай хоча б у спальню підемо... це ж непристойно.

Його сонний погляд набув хижої примхи. Можливо, хлопцеві сподобалася ідея перебратися до спальні та продовжити «дякувати» мені там. Але запальне бажання непристойного сексу на кухонному столі вже не погасити, і коли я розумію, що мені не уникнути цього, звідки приходить порятунок.

— Я сподіваюся, ви не збираєтеся займатися сексом на моєму шалено дорогому обідньому столі? — Тихий голос Яніса проходить гострими голками вздовж хребта.