Читати книгу - "Учень убивці"

— Ох, — тихо сказав я. Не міг пригадати, що відчув у ту мить: захват? Злість? Страх? Зрозумів лише, що це відчуття швидко минуло, а я почувався якось дивно: наче мене роздягнули й образили.

— Звісно, Пейшенс це не влаштувало. «Навчайте хлопця, — сказала вона королю. — А коли він буде готовий, вирішуйте самі». Тільки вона могла про таке попросити, ще й у присутності Веріті та Регала. Веріті спокійно слухав, знаючи, чим це закінчиться. Але Регал лютував. Будь-який дурень розуміє, що Шрюд не погодиться на її пропозицію. Але він знає, коли йти на поступки. Що ж до решти, він погодився, здебільшого, аби тільки вона замовкла.

— Решти? — перепитав я обуреним голосом.

— Дещо нам піде на користь, дещо — нашкодить. Або створюватиме нам бісові проблеми, — роздратовано, але й захоплено промовив Чейд. — Сподіваюся, ти знайдеш для цього кілька годин удень, хлопче, оскільки я не збираюся жертвувати своїми планами заради неї. Пейшенс вимагає, щоб ти здобув освіту відповідно до твого походження. Вона заприсяглася, що сама вчитиме тебе музики, поезії, танців, співів, манер… Сподіваюсь, тобі вдасться витерпіти це краще, аніж мені, хоч Чівелрі це ніколи не заважало. Іноді він навіть вдало використовував ці знання. Але на це піде багато часу. Також ти будеш пажем Пейшенс. Ти вже занадто великий для цього, але вона наполягала. Особисто я гадаю, що вона дуже шкодує і намагається надолужити згаяний час. Але це ніколи не допомагає. Доведеться трішки пожертвувати заняттями у зброярні, а Баррічу доведеться знайти іншого конюха.

Мені було начхати на вправляння зі зброєю. Як Чейд часто говорив, хороший убивця працює безшумно і не залишає слідів. Якщо я стану таким, то мені не доведеться махати довгим мечем. Але робота з Баррічем… у мене знову з’явилося це дивне почуття. Я ненавидів Барріча. Іноді. Він був пихатим, владним та бездушним. Барріч вимагав від мене бездоганної роботи, але відверто казав, що ніхто мене за це не похвалить. Та заразом він був відвертим і прямолінійним і вірив, що я зможу зробити все, що від мене вимагається…

— Напевно, тобі цікаво, що в цьому хорошого, — відсторонено продовжив Чейд. Я відчув прихований захват у його голосі. — А те, про що я двічі просив і двічі мені відмовили. Але Пейшенс наступала на Шрюда, поки він не здався. Я про Скілл, хлопче. Тебе вчитимуть Скіллу.

— Скіллу… — бездумно повторив я. Все відбувалося дуже швидко для мене.

— Так.

Я намагався зібрати думки докупи.

— Барріч одного разу говорив мені про це, вже давно.

Раптом я згадав ту розмову. Це сталося після того, як Нюхач випадково виказав мене. Барріч стверджував, що Скілл — це протилежне вміння тому, чим я займався з тваринами. Таке ж почуття виникло у мене, коли я побачив тих «перекованих» людей у Форджі. «Якщо я навчусь Скіллу, то те інше відчуття зникне?» — подумав я і пригадав, чим ділився з кіньми та собаками, коли знав, що Барріча немає поряд. У моїй голові виник теплий і сумний спогад про Нюхача. Ні до кого більше я так не прив’язувався. Невже коли я навчусь цьому Скіллу, то те почуття зникне?

— Що сталося, хлопчику? — м’яко, але стурбовано запитав Чейд.

— Не знаю, — завагався я. Але не міг поділитися своїми страхами (або вадою) навіть із Чейдом. — Гадаю, що все добре.

— Ти наслухався давніх історій про те, як навчалися Скіллу, — здогадався він, хоч і помилково. — Хлопче, це не так погано. Чівелрі, як і Веріті, пройшов через це. Оскільки ми стикнулися з піратами червоних кораблів, Шрюд вирішив повернутися до давніх звичаїв і вчити Скіллу будь-кого. Їм з Веріті потрібно кількох близьких соратників, щоб доповнити їхнє володіння Скіллом. Галену не сподобалось, але я підтримав це рішення, хоч мене самого й не вчили цього, бо я бастард. Тому я взагалі не знаю, як Скілл може допомогти в обороні краю.

— Ти бастард? — випалив я. Всі мої змішані думки раптом розпалися під натиском цього відкриття. Чейд витріщився на мене. Його здивували мої слова, як і мене — його твердження.

— Звісно. Я думав, ти вже давно про це здогадався. Хлопчику, ти хоч і кмітливий, але часто не помічаєш очевидних речей.

Я подивився на Чейда, наче бачив його вперше. Напевне, це було приховано під його шрамами. Але схожість я помітив: брови, форма вух, нижня губа.

— Ти син Шрюда, — висловив я божевільну думку, судячи лише з його зовнішності. Але навіть до того, як Чейд відповів, я вже усвідомив, наскільки це дурна думка.

— Син? — Чейд похмуро засміявся. — Уявляю, як би він розгнівався, почувши це! Але від правди він би скривився ще більше. Він мій молодший зведений брат, хоч його зачали на шлюбному ложі, а мене — під час військової кампанії біля Сендс-еджу. — Затим тихо додав: — Моя мати теж була солдатом, коли вони з батьком вирішили зачати мене. Але вона народила вдома, а пізніше вийшла заміж за гончаря. Коли моя мати померла, чоловік посадив мене на віслюка, дав у руки намисто, яке вона носила, і наказав мені відвезти його до короля в Оленячий замок. Я мав на той час десять років. Тоді дорога з Вулкота до Баккіпа була довгою і виснажливою.

Я не знав, що сказати.

— Досить, — Чейд різко випрямився. — Скіллу тебе навчатиме Гален. Шрюд залякав його. Він нарешті погодився, але з деякими умовами. Ніхто не втручатиметься в його заняття. Мене це не влаштовує, але нічого не вдієш. Просто будь обережним. Ти ж знаєш Галена?

— Трішки, — відповів я. — Хіба те, що говорять люди.

— Що саме? — перепитав Чейд.

Я вдихнув і замислився.

— Він їсть на самоті. Я жодного разу не бачив його за столом ані з солдатами, ані в обідній залі. Я жодного разу не бачив, щоб він просто стояв і з кимось розмовляв: ані на тренувальному майданчику, ані в лазні, ані в садах. Він завжди кудись іде, коли я