Читати книгу - "Українське письменство"

4. Ваше запитання про елегії. Рима, — пишете Ви, — приходить після смислової паузи. Чи не можна використати цього принципу в сонетах, в двох перших рядках терцетів? Напр. у схемі ccd — ede? Думаю, що ні. Правда, перший рядок терцетів (першого і другого) можна зробити замкнутим реченням, а рядки другий і третій міцніше поміж собою пов’язати. Але враження належного все одно не буде. Пауза поміж терцетами — а вона, кажуть, у сонеті є конечність — все одно не дасть змоги упорядити елегійного ефекту. В елегії ефект помітний тому, власне, що перебій робиться між сьомим і восьмим віршами.

За добре слово про віршову мою посилку дуже вдячний. Ви трохи перебільшуєте поетичну вартість моїх сухариків. Я до них ставлюся суворіше, хоч писати пишу і навіть гадаю видати колись, згодом. Відкинувши з десяток речей ранніх, не відновляючи літератури приятельської, почасти загубленої, я маю їх поверх 50-ти (51—52). Ще б кілька штук — і можна обходити Festum Semi Herediatum (півередіївське свято): Ередія має сонетів — 118.

Втім, бувайте здорові. Зичу Вам добрих настроїв і сонетичного успіху над милим Дінцем.

30. V. 1931                                                          Ваш М. З.

[Грудень 1931]

Вельмишановний Ростиславе Івановичу!

Спасибі за листа. Я вже, правду сказати, і не сподівався що-небудь од Вас одержати. Думав, що Ізюм і наддінецькі піски остаточно поглинули Вас і Вашу творчість. Улітку я мав нагоду двічі проїхати Донбасівською залізницею. Бачив Дінець за Змієвим, бачив його межи Лиманом і Ямою, впізнав здалеку Святогорський монастир, що здався мені вищим, чубатішим, степовішим, як на фотографіях у Семенова-Тяньшанського. Проїжджаючи через Ізюм (обидва рази вночі), виходив на перон і згадував Вас. Місцевість мені дуже сподобалася, і тільки одне прикро, що я не роздивився на Оскіл і не уявляю, який він проти Дінця і який на вигляд… Чи правильно я здогадався, що над Осколом десь і Ваша Капустянівка?

Ваші міркування про переклад сонетів дуже ґрунтовні, такі ґрунтовні, що я, читаючи зараз курс теорії перекладу в Лінґвістичному інституті, можу тільки в найзагальніших піддержати рисах. Теоретичні міркування про переклад — то для мене буденщина, не завжди приємна, і — проза, проза…

Про Загула і його трактування точності, розуміється, двох думок не може бути. Поняття точності у віршовому перекладі зводити на дослівність, на вербальне пересаджування рядка по рядкові може тільки людина без розуміння і тями. Думаю, що перекласти вірші точно — це значить ствердити примат мелодики ориґіналу (ритм + синтаксис) над його вербальністю. Так думав І. Анненський, так думають усі хороші, тобто сміливі перекладачі. Як мовив хтось: секрет хорошого перекладу — додержана міра у суб’єктивному тлумаченні естетичного стрижня першотвору.

Тепер щодо Ваших перекладів. Я маю до Ваших сонетів живу симпатію (вони сонетніші, аніж мої, скажімо. Ви пишете сонети, бо хочете мати сонети, а я пишу сонети, бо інакше, поза канонічним розміщенням думок та образів, у мене не буде нічого, бо поза сонетом — я безпорадний). Отже, і переклади Ваші мені здаються найкращими. Не погодився я б тільки з деякими деталями. Напр., з наголосом «за мóлоду» (по-моєму, «зáмолоду»), «знівéчену» замість «знíвечену». Прозаїчним видається і слово «потрібна», хоч для XVIII в., може, це не так погано. Коли М. Чернявський писав: «Стражники в небі не сплять», він не міг знати, що так зватиметься сільська поліція, після 1903 року (чи коли там) запроваджена. А Пушкін, пишучи «Люблю ее снега в присутствии луны», не знав, що цей зворот звучатиме для нащадків по-канцелярському. Колориту XVIII в. Ви не зберегли — це правда. Як Вам здається, чи не треба було б залишити (для характеру XVIII в.) «Любитися?» Щодо Бутурліна, тобто щодо Вашого перекладу з нього — скажу: Ви надто емоціональні супроти нього. Хоч він і жив у Італії і був напівпортуґалець чи напівіспанець, але синтакса у нього холодна і підморожена. Розриви посеред рядків і емоціональні трикрапки, це задля нього занадто. «Безділлям вбитих днів», розуміється, важко: чи не краще «убитих марно» чи як-небудь «прогайнованих» (абощо). Сонет «Перекладачеві» — запроваджує дещо принципово чуже Іванову: «трос» і «Мінос» — навряд чи таке зіставлення коли-небудь спало б йому в голову. Ваш переклад — прекрасне ствердження, ілюстрація основної думки сонета, що перекладач рокований «лише свою розказувати казку». Волошина не заперечую в цілому. Пощо Вам додержувати його синтаксу? Ви перекладаєте не для читача, а для себе. Ви не хочете бути професіональним перекладачем, і тому берете у поета, що для Вас близьке, рідне, — отже, переробляєте його по-своєму. Коли б Ви перекладали для друку, може, слід би було дати де-небудь омонімічну риму («жаль» — «жаль»), або чотири присудки, попарно сполучені («странник и поэт, мечтатель и прохожий»).

От і все. Мало? Даруйте, коли Вам здасться, що я коротко і надто побіжно збуваю Ваші зауваження та міркування. Опасуюся, що як візьмуся писати докладно, то відкладатиму з дня на день — так і не відповім своєчасно.

Скільки уже у Вас сонетів назбиралося — перекладних і ориґінальних? Перейшло уже за два десятки? Я нещодавно робив ревізію своїм писанням і підрахував,